«Готовність до щастя визначається мірою нашого посту»

28 листопада розпочинається Різдвяний піст. Триватиме він до 6 січня, коли ми з багатою кутею святкуватимемо Різдво Ісуса Христа. Протягом цього часу християни обмежують себе в їжі, а також намагаються уникати в своєму житті того, що віддаляє людину від Бога, аби духовно приготуватися до зустрічі великого свята.
Що означає піст, яку роль він виконує в житті християнина, як підготуватися до зустрічі Різдва? Про це ми попросили розповісти голову місіонерського відділу Патріархії УАПЦ, священика церкви Різдва Христового м. Тернополя, митрофорного протоієрея Євгена Заплетнюка.

— Історія передріздвяного посту — доволі очевидна, — розповідає протоієрей Євген Заплетнюк. — Традиційно, як напередодні свят ми наводимо лад у домівках, прибираємо подвір’я, так і до приходу у світ Спасителя — Господа нашого Ісуса Христа ревні християни готують власні душі особливими аскетичними та духовними практиками, зокрема постом. За древньою традицією Різдвяний піст триває сорок днів і в церковних книгах зветься Святою Чотиридесятницею. У народі цей піст ще називають Пилипівським, Пилипівкою, бо його початок припадає на наступний день після свята апостола Пилипа, яке відзначаємо 27 листопада.

— Які відмінності між Різдвяним і Великоднім постами? Чим особливий Різдвяний піст?

— Принципової різниці між Передріздвяним та Передвеликоднім постами немає. Вони є частиною важливої праці людини над власним духовним вдосконаленням. Однак, якщо до Пасхи ми готуємося постом, духовно розмірковуючи про Голгофські страждання і очікуючи Воскресіння Спасителя, то в піст перед Різдвом разом із Церквою чекаємо приходу в світ Ісуса Христа. Можна, звісно, сказати, що Великодній піст, на відміну від Різдвяного, більш суворий. Однак, це буде не зовсім справедливо. Справа в тім, що рівень посту визначається не кількістю та якістю страв у нашому раціоні, а мірою любові християнина до Бога, до людей і до себе. А любов — це справа доволі конкретна. Вона або є, або її немає. Ще ніхто і ніколи не зміг переконливо зіграти любов, якщо її сам хоча б раз внутрішньо не відчував. Тож треба чесно визнати, що ми або любимо, або ні. Або постимо, або не постимо. Посереднього стану не існує. Чимало людей запитає: а чи реально постити у тій мірі суворості, про яку віками навчає нас Церква? Відповім ствердно: Церква хоче, щоб ми виконували максимум того, що в наших силах. За те, що ми зробити не можемо, нас Господь питати не буде. Тож Різдвяний піст для нас є ще однією нагодою переконатися, наскільки ми любимо і наскільки здатні перебороти власні слабкості та пороки в ім’я найважливішої мети — пізнання Бога на особистому рівні.

— Чи для всіх християн обов`язковий піст? Хто звільняється від посту?

— Для усіх християн піст обов’язковий і життєво необхідний. Нині багато мовиться про людську успішність, лідерство, матеріальне покращення життя. Це свідчить про те, що в людей, навіть невіруючих, глибоко у підсвідомості закладено переконання у власній невідповідності визначеним нормам. Забуваючи про безмежні Божі ідеали, люди часто порівнюють себе з іншими. Визнавши свої помилки і поразки, прагнуть змінюватися. Проте це можуть зробити лише ті, хто слухає голосу Бога та Церкви. Тому вміння постити — це, найперше, бажання якісно змінити своє життя — буквально, на фундаментальному рівні. Жоден справжній християнин не наважиться себе «звільнити» від посту, оскільки при цьому він занадто багато втрачає.

— З якого віку належить розпочинати піст дітям? Чи повинні постувати немовлята, хворі люди та ті, хто подорожує?

— Як тільки дитина буде здатна усвідомлювати базові поняття релігійної науки, тоді її вже варто привчати до певних духовних практик: до молитви за себе і ближніх, до милостині, добрих справ, до посту, врешті — до Святих Таїнств Сповіді та Причастя. Вік — поняття доволі умовне, бо є чимало дорослих людей, які патологічно, вперто і все життя ведуть себе, як діти. Тож справа виключно в духовному та інтелектуальному рівні конкретної людини, її можливостях. Комусь доцільно розпочинати активне «оцерковлення» з семилітнього віку. Для декого сім років — це безнадійно пізно. Для інших 12 років — занадто рано, аби зрозуміти те, що від них вимагають дорослі. Однією з проблем нашого часу є всезагальний інфантилізм: люди старіють, але не дорослішають. На це потрібно звертати особливу увагу. Що стосується харчування у час посту, то для християн це питання повинно бути другорядним. Варто зауважити, що знання міри у всьому — надійна запорука духовного і фізичного здоров’я людини. Для дитини важливо знати міру в споживанні солодощів, перегляді телепередач, в комп’ютерних іграх. Будь-яка залежність може знівечити їй життя назавжди. За це відповідатимуть дорослі. Дитину не можна морити голодом, «списуючи» це на незрозумілі їй церковні потреби. Однак привчати обмежувати себе в чомусь — можна і потрібно. Зла дитина навчиться сама. А от добра потрібно навчати. І не лише дітей, а й дорослих.

— Коли говоримо про піст або коли самі постимося, як правило, думаємо винятково про утримання від певних продуктів. Відповідно піст зводиться до звичайної дієти. Як правильно постувати?

— Якщо людина страждає на захворювання шлунка, то приписи Тіпікону (церковного уставу) можуть лише нашкодити. Ціль посту протилежна – бути для нас корисним духовно і фізично. Тому найперше в піст ми повинні себе контролювати і приборкувати власні бажання. Під час особливо важливих моментів літургії диякон закликає нас: «Будьмо уважні!» Оскільки Богослужіння — це не лише зовнішнє та фізичне дійство, але й позачасовий і позапросторовий акт, то цей виголос стосується й нашого життя. Треба уважно стежити за своїми словами, думками, помислами і вчинками. Із Святого Письма дізнаємося, що публічній проповіді Христа теж передував сорокаденний піст, під час якого Ісус не лише боровся з голодом, але й відганяв спокуси диявольські, спрямовані на Його духовні відчуття та бажання. Вміння приборкати своє тіло може народитися у нас лише тоді, коли приборкаємо душу. Сенс якісного посту не в тому, що ми навчимося вправно відрізняти продукти з більшим і меншим вмістом жирів. Піст дається для того, щоб навчитися володіти власними бажаннями, вчинками, відтак — усім своїм життям.

— У які дні піст більш суворий?

— Виходячи з аскетичного міркування, піст повинен бути більш суворим у ті дні, коли ми більше грішимо. Наші невдачі у духовному житті не повинні нас розчаровувати. Навпаки — вони мають стати для нас реальною мішенню. Коли відчуваємо, що занадто слабкі і не можемо впоратися з гріхом, подолати у собі певну пристрасть, треба одразу звертатися за допомогою до Бога і Церкви. Молімося до Отця Небесного, шукаймо у Святих Отців порад для спасіння нашої душі. В християн стало традицією у середу і п’ятницю більш суворо дотримуватися посту. Я ж вважаю, що треба бути віруючими, порядними і культурними людьми весь тиждень.

— Зазвичай, Великодній піст у нас асоціюється зі сповіддю і святим причастям. Кожен християнин вважає для себе обов’язком напередодні Великодня прийти до сповіді. Як повинен поводити себе християнин під час Різдвяного посту?

— В усі церковні пости ми повинні поводитися однаково. Але особливо важливо не прогаяти подарований нам Церквою час і всією християнською сім’єю працювати над власним самовдосконаленням. Я часто наголошую парафіянам, що релігійне життя людини не є додатком до її основного буття. Навпаки, воно є центральним життям християнина. Знання Бога змінює людські долі. Однак, коли ми називаємо себе християнами, а роками не змінюємося, то це означає, що з нашим духовним життям не все гаразд. Існує кілька способів його покращити. Це — добрі справи, молитва, духовне читання, милостиня, піст, участь у церковних богослужіннях, Таїнствах Сповіді та Причастя. Хочу зазначити, що систематична сповідь та причастя – запорука доброго духовного здоров’я. Тому бажані хоча б один раз у місяць, особливо на іменини, на великі свята. В конкретних випадках варто радитись зі священиком. Головне, не допускати того, щоб нашу душу можна було легко викинути на смітник, аніж повернути її з гріховного полону.

— На час Різдвяного посту припадає Новий рік. Багатьом важко втриматися, щоб не підняти у новорічну ніч келих шампанського чи з’їсти шматок м’яса. Чи можна у новорічні дні зробити виняток і не постити?

— Як православний священик вважаю, що це неправильно, позаяк свідчить про те, що людина хоче стати керівником Бога. Людство з кожним роком все далі відходить від Христа, все більше сатаніє, на очах перетворює світ у справжнє пекло. Уявіть собі, як у час цієї духовної війни частина християн переносить битву зі злом у більш зручне та комфортне для себе місце. Це вже не боротьба, а повна капітуляція.

— Про що насамперед потрібно пам’ятати під час посту?

— Піст — це протягнена рука лікаря хворій людині, рука Бога — кожному з нас. Ми можемо прийняти цю допомогу, а можемо й гордовито відкинути таку любов і увагу, пояснюючи це якимись поважними причинами. Насправді ж, ніяких вагомих причин не відповісти на Божу любов власною любов’ю не існує. Хоча й буває, що вже занадто пізно каятися, бо ми на це не здатні. Тож поки є час – спішіть робити добро і гартувати власні душі. Життя на землі таке коротке. А щастя — це мить, яку збагнути неможливо. Ми все життя очікуємо його, мріючи про якусь річ чи подію. Але як тільки отримаємо її, то почуваємося щасливими недовго. Наші предки невипадково виводили етимологію слова «щастя» з поняття «счастье» — від слова «сейчас» — те, що існує тільки тут і зараз. Минуле щастя для нас вже таким не є. Невідомо, чи буде майбутнє щастя. Однак, ми, християни, маємо радіти, що Бог дає нам не примарні обіцянки, але реальне щастя. Робить це за умови, що воно нам потрібне, що ми справді хочемо його здобути собі і своїм ближнім. Наша готовність до щастя визначається нашою мірою посту і бажанням зберігати себе для вічного і святого життя. Нехай допомагає нам у цьому Господь!

Надруковано на сайті "За Збручем"

 
Євген Заплетнюк © 2010-13 | Матеріали сайту можна використовувати з посиланням на джерело.