Ex.ua : несомалійські пірати

Не скажу, що новина про закриття ексу.уа застала мене зненацька. Сьогодні, в час вибіркового підходу до питання захисту авторських прав, і тим більше, – вибіркового ставлення до виконання будь-яких законів взагалі, немає нічого дивного в закритті одного з найбільших і найкращих в Європі безкоштовних
файлових серверів. Кожна добра справа рано чи пізно буде закрита. І зло в черговий раз, цілком показово, переможе добро. Мене ж навпаки, завжди більше дивувало питання, кому взагалі може бути вигідним його утримання, і в чому саме могла бути оця вигода? Придбання та обслуговувати обладнання, необхідного для потужностей такого ресурсу як ex.ua, реально не можна порівняти з економічною вигодою від реклами, що показується на ньому. Очевидно, що це зовсім різні рівні.

Чи можна припустити, що закриття подібного ресурсу вирішить проблему піратства? Звісно, що ні! Файлові сервери подібного типу вже давно не є основним способом користувачів ділитися між собою інформацією. Ще з часів приснопам’ятного Напстера, всякий поважаючий себе юзер нині добре знає, що таке торрент. Ну, а для тих, хто поки ще цього не знає скажу, що за цією технологією обмін файлами відбувається напряму від одного користувача до іншого, фактично, без потреби використовувати будь-який сторонній сервер, типу нашого нинішнього героя – екс.уа. То ж поки буде існувати технологія обміну файлами, трафік якої хоча б частково оминає сервер, питання обмеження доступу до інформації в свободолюбному Інтернеті залишається відкритим. В цьому полягають і найбільші моральні плюси і мінуси всесвітньої комп’ютерної мережі. Самому Інтернету, по великому рахунку байдуже, що саме ним ви будете передавати – чи педофільське порно, чи скани Біблії Гуттенберга. Очевидно, що питання доступу до тієї чи іншої інформації повинно лежати не стільки в технічній, скільки у моральній площині

Кому може бути вигідним закриття подібного ресурсу? Повторю, що оскільки станом на перше лютого 2012 року торренти поки ніхто не відміняв, то закриття сайтів рівня еx.ua може бути вигідним в першу чергу прямим конкурентам сайту, що надають аналогічні послуги, але уже на платній основі. Поки існував екс.уа, то який сенс було платити за комфортну роботу з файлами по 100 євро за два роки за користування «Рапідою», чи 55 доларів за рік «Леттетбіту»?

А як же закон? На превеликий жаль, більшість українців сьогодні приречені жити у тотальній бідності. Упродовж кількох десятків останніх років ми з вами настільки віддали свій моральний і економічний борг власній державі, що далі допомагати уряду за його недолугість нам прийдеться хіба що здаючи йому літрами власну кров, чи вже кості на вагу. Все інше вони у нас давно відібрали. Тому нині оцінювати платоспроможні можливості більшості українців, порівнюючи його з рівнем життя пересічних жителів Європи чи Америки - це звичайне свинство та ідіотизм. У нас немає і не скоро буде достатньо грошей, щоб живучи у відносному комфорті, відчувати себе хоча б повноцінними і рівноправними людьми. Якщо у всьому світі держави працюють на користь власних громадян, то нам з вами пощастило жити у такі країні та у такий час, коли ми приречені працювати не заради майбутнього власних дітей, а заради чергової дачі, та нового автомобіля для коханки обраного собі депутата.

Я б дуже хотів купити собі ліцензійний «Фотошоп», маючи впевненість, що через подібну покупку мої діти не будуть ходити голодними, а сам я – босим.

Звісно, тут ви можете послати мене кудись далеко до лінукса, або, якоїсь іншої безкоштовної убунти. Але погодьтесь, що по великому рахунку питання ліцензійного програмного забезпечення це лише невелика грань згаданої проблеми. Існують ще й фільми, музика, аудіо і електронні книги зі своїми законними і жадібними власниками. А це ще новий та неймовірний пласт питань, пов’язаних з авторськими правами і легальністю. Тому, «фотошоп» в нашому випадку це не стільки власна назва продукту фірми Едаб, як узагалі символ всього того, про що ми говоримо. Іграшка на ваш комп’ютер, вартістю тисячу євро. Те, що може реально існувати програма, яка є дорожчою за сам комп’ютер, у голови свободолюбних українців аж ніяк не вкладається. Ми взагалі неохоче платимо за те, що не можна взяти в руки.

Я б дуже хотів мати можливості платити гроші за якісні програмні продукти, знаючи при цьому про своє право на гарантію, та фірмову сервісну підтримку кожного без винятку користувача. Я б дуже хотів, щоб міліціонери, які опечатували два роки тому Інфостор, а нині так само вчинивши з екс.уа самі користувалися ліцензійною версію «Віндовс», та законно придбаним офісним пакетом від Майкрософту. І взагалі, я б дуже хотів жити в ідеальному світі, в якому все є на шару, і за її користування ніколи не треба буде платити – ні тепер, ні у майбутньому.

Але ще більше я б хотів жити там, де мені дають і жити, і заробляти, і платити.

ps. А ще в наш доволі нестабільний в політичному сенсі час, я порадив би усім політикам і можновладцям не дратувати без потреби свій народ. Якщо вже не даєте їм достатньо хліба, то хоча б не відмовляйте у видовищах. В іншому випадку оцей самий народ, позбавлений повноцінного доступу до Інтернету, знову вийде на Майдани і «майданчики», де з нудьги, відчаю, та з болю, корчачись від Інтернет-залежності залюбки змете будь – який політичний режим, що хоч якось спробує зазіхнути на залишки нашої свободи вибору. Особливо тепер, коли справжніх друзів нам замінили «френди», добрі слова та компліменти один одному ми обміняли на «лайки», а справжні стосунки і пристрасті вирують не в спальнях з коханим чоловіком, а на «Однокласниках» і ВК. Інтернет непомітно, але напрочуд швидко, поміняв нам реальне життя на його імітацію та сурогат. Дивно, що сам народ цьому аніскільки не пручався, але які і кожен безнадійний наркоман, навіть доплачував за це провайдерам усіх сортів, та виробникам комп’ютерів.

1 лютого 2012

 
Євген Заплетнюк © 2010-13 | Матеріали сайту можна використовувати з посиланням на джерело.