щось більш очевидне і ясне, я почав міркувати про якусь доречну в цьому випадку аналогію. І перше, що спало мені тут на думку, це аналогія схожості нашого з вами життя з доволі популярним у світі атракціоном – джампінгом, чи точніше - банджі-джампінгом. Ви, напевне, всі його бачили у телевізорі, чи в роликах з ютубу. Можливо, деякі з особливо сміливих читачів цього тексту навіть самі пробували колись щось подібне.
Суть цієї розваги доволі проста. Вас прив’язують за велику мотузку, та скидають з мосту під радісні крики зачарованої видовищем публіки. Учасники подібного «задоволення» заздалегідь мають потурбуватися про те, щоб і трос був бездоганно цілий та міцний, і його довжина не виявилась більшою, аніж висота майданчика з якого вони будуть стрибати. Очевидно, що існує й ще цілий ряд спеціальних технічних нюансів, які треба врахувати організаторам подібних шоу. І все-ж, якою б ретельною не була підготовка до стрибків, час від часу на таких атракціонах гинуть або калічаться люди. То мотузка рветься, то вона виявляється задовгою, або сильний вітер, чи ще щось інше заважають оптимістичним планам відчайдушних сміливців. А ще я тут трохи погуглив та дізнався про джампінг кілька цікавих деталей. Скажімо, при стрибку з 192 метрового мосту «Европабрюкке», що в Австрійському Тіролі, фаза падіння триває близько 6 секунд. При цьому досягається швидкість падіння близько 120 км / год., а сам канат розтягується з 40 до приблизно 170 метрів.
 |
| Ікона "Великий піст" |
Найкращий спосіб вижити після джампінгу – взагалі обійти його стороною, та забути як страшний сон. Найкращий спосіб оминути усі небезпеки життя – більш ретельно ставитись до потреб власного духу та душі. Саме для цього Бог і подарував нам піст.
Взагалі, з наближенням Великого посту, перше, про що нам треба подумати, це про скороминучість нашого життя. Ми з вами живемо в таку епоху, коли весь людський фон, все те середовище в якому живемо : речі, мода, техніка, технології та наука кардинально змінюються по кілька разів на рік. Звідси, наша постійна незадоволеність життям, хронічна втомленість від життя, депресії та прокрастинація. Нормальній людині не вистачає ні фізичних ні психологічних сил постійно слідкувати за усіма новими тенденціями та віяннями моди.
Очевидно, що ні в якого «пересічного» громадянина навіть не знайдеться ні сил, ні часу для повного задоволення усіх своїх планів, при яких би він не зійшов з глузду. Бо лиш тільки ви купили омріяний роками комп’ютер чи автомобіль, то буквально наступного місяця у вільному продажі вже є трохи краща і дешевша модель за вашу. Купили собі 4-й айфон? Це звісно круто, але в березні вийде вже п’ятий! І так – у всьому! Диявольський світ маніпулюючи людством прагне тільки одного – зробити нас заручниками власної системи цінностей, при якій «просто» люди не будуть мати цінності самі по собі.
Якість та елітарність людей в цій бісівській системі визначається виключно наявними у них зовнішніми аксесуарами, та конкретним споживацьким потенціалом. Тобто розміром гаманця, кількістю потрібних знайомств, можливостей та речей. Маєш Нокію 1110? Ти очевидно людина нижчого рівня. Маєш АйПад? Ти безумовно вартий довіри і поваги. Дослужився до директора? Ти справжня Людина з великої літери! Працюєш в офісі – ти, звісно, нікчемний планктон. Ти офіціант у барі? Ти фактично вже не людина. Можеш собі дозволити добре повечеряти у ресторані? Цей світ створений для тебе, і для таких як ти!
Сенс диявольської системи цінностей в тому, що вона вчить людей шукати щастя поза Богом. Церква та піст повертають нас до здорового глузду чесно попереджуючи, що щастя поза Богом ніколи не було, немає, і бути не може в принципі. Та й більше цього. Лиш в міру власного наближення людини до Бога, Котрий і є джерелом всякого щастя, людина має шанс стати по-справжньому щасливою. Поза Богом – територія абсолютного пекла.
Можливо, нам з вами щоб переконатись у цьому на власному досвіді потрібен певний час, багато років, чи навіть усе життя. Але, рано чи пізно кожна чесна людина вимушена знайти і визнати цю Істину : без Бога наше життя немає сенсу. Істини, про яку нас навчає Церква буквально з самого дитинства. А якщо це все так і є, то чому б нам не почати працювати над собою просто зараз, не чекаючи власної старості та слабості? Який сенс Богу з працівників, які самі ледве волочать ноги?
