Для того, щоб стати справжнім християнином, потрібно відмовитись від речей, які над нами володіють. Адже відомо, наскільки важко людям, які залежні від чогось. Наприклад, наркоманам, у яких гріховні звички з часом "врослися" у їхню природу. З часом, вони просто не можуть не курити і не колотися. Пристрасті та гріховні навики перемагають їхнє єство. Слабка воля разом із залежністю до певного типу хімічної речовини дуже швидко роблять з людьми страшну справу.
Навіть всупереч попередженню медиків, наркомани все одно залишаються наркоманами, курці не кидають палити, а токсикомани не перестають нюхати всяку отруту. Бажання зловити «кайф» у них виявляється більшим за здоровий глузд та очевидне бажання прожити трохи довше. Саме через це у медиків існує певна статистика : активні наркомани живуть років п’ять, а жертви алкоголізму - двадцять. Це в кращому випадку. До речі, у молодих людей ці процеси відбуваються швидше, ніж у дорослих, а в жінок швидше за чоловіків.
Тож, у будь-якому випадку, кінець їхнього життя доволі плачевний, а ми з вами його чудово знаємо вже наперед, навіть не будучи фахівцями у даній галузі. Для того, щоб переконатися у справедливості цих слів, нам не потрібні лабораторії чи дослідження. Результати бачимо на вулицях, у метро, в розбитих сім’ях чи заповнених молоддю наркологічних диспансерах. Відкрийте будь-яку газету з кримінальною хронікою, і ви в цьому ще раз переконаєтесь. Залежність - страшна річ, яка губить людину. Однак, правда законів духовного життя полягає у тому, що усяка залежність для нас може бути фатальною навіть у речах на перший погляд цілком безпечних.
Думка, намір, слово. Те, що ми ніколи не маємо звички сприймати серйозно і з належною увагою. Церква каже, що наше духовне здоров’я починається саме з цього. Навіть, якщо ви й досі не вірите у Бога, я б категорично не радив зловживати цим аргументом. Люди, які не мають залежностей та шкідливих звичок, живуть очевидно довше за тих, у кого вони є. В гріховній системі цінностей все, що нами володіє, зазвичай, лише нищить нас. Якщо ви дивлячись на свою поведінку все ще думаєте про себе, як про егоїста, то сам факт присутності у вас гріховних звичок це чудово спростовує. Люди, які себе люблять по-справжньому, не знатні чинити собі шкоду. Ми не егоїсти. Ми просто хворі грішники, які втратили духовну орієнтацію. Сліпим кошенятам мало було народитися. Їм треба трохи підрости, щоб їхнє життя стало повноцінним, а видимий світ для них став зовсім іншою реальністю. Нам з вами треба так само рости духовно. Бо фізично багато з нас можуть бути навіть і старими, але при цьому все одно більше нагадувати оцих сліпих і нерозумних кошенят.
Навіть всупереч попередженню медиків, наркомани все одно залишаються наркоманами, курці не кидають палити, а токсикомани не перестають нюхати всяку отруту. Бажання зловити «кайф» у них виявляється більшим за здоровий глузд та очевидне бажання прожити трохи довше. Саме через це у медиків існує певна статистика : активні наркомани живуть років п’ять, а жертви алкоголізму - двадцять. Це в кращому випадку. До речі, у молодих людей ці процеси відбуваються швидше, ніж у дорослих, а в жінок швидше за чоловіків.
Тож, у будь-якому випадку, кінець їхнього життя доволі плачевний, а ми з вами його чудово знаємо вже наперед, навіть не будучи фахівцями у даній галузі. Для того, щоб переконатися у справедливості цих слів, нам не потрібні лабораторії чи дослідження. Результати бачимо на вулицях, у метро, в розбитих сім’ях чи заповнених молоддю наркологічних диспансерах. Відкрийте будь-яку газету з кримінальною хронікою, і ви в цьому ще раз переконаєтесь. Залежність - страшна річ, яка губить людину. Однак, правда законів духовного життя полягає у тому, що усяка залежність для нас може бути фатальною навіть у речах на перший погляд цілком безпечних.
Думка, намір, слово. Те, що ми ніколи не маємо звички сприймати серйозно і з належною увагою. Церква каже, що наше духовне здоров’я починається саме з цього. Навіть, якщо ви й досі не вірите у Бога, я б категорично не радив зловживати цим аргументом. Люди, які не мають залежностей та шкідливих звичок, живуть очевидно довше за тих, у кого вони є. В гріховній системі цінностей все, що нами володіє, зазвичай, лише нищить нас. Якщо ви дивлячись на свою поведінку все ще думаєте про себе, як про егоїста, то сам факт присутності у вас гріховних звичок це чудово спростовує. Люди, які себе люблять по-справжньому, не знатні чинити собі шкоду. Ми не егоїсти. Ми просто хворі грішники, які втратили духовну орієнтацію. Сліпим кошенятам мало було народитися. Їм треба трохи підрости, щоб їхнє життя стало повноцінним, а видимий світ для них став зовсім іншою реальністю. Нам з вами треба так само рости духовно. Бо фізично багато з нас можуть бути навіть і старими, але при цьому все одно більше нагадувати оцих сліпих і нерозумних кошенят.
Люди, які цього не розуміють, подібні до українського потяга, який хоче перетнути кордон, не змінюючи розміри колій там, де вони зовсім інші. В Англії у звичних нам розеток три отвори, а не два. Тож використовувати там пристрої з Європи, без спеціального перехідника – нема жодного сенсу. Так, як нема сенсу нам сподіватись на щасливе і успішне життя, вперто живучи при цьому без Бога. Без уваги на це ми ніколи не зможемо ні правильно доїхати до мети, ні набратись Божественної енергії – благодаті, яку з радістю пропонує нам Христос.Тож про це ми повинні з вами пам'ятати повсякчас.
Людина за своєю природою трискладова. Маю надію на те, що ви ще зі школи пам'ятаєте особливості будови нашого організму, скелету і за якими принципами діють основні системи життєзабезпечення. Душа – це людські розум, чуття і воля. Емоції, творчість, мистецтво та наука. Це все, що народжується від нашої душі. А от дух – це той орган, який безпосередньо відповідає за наші стосунки з Богом. Перш за все, цей орган задіяний при молитві, богослужіннях і Таїнствах. Тобто, в час, коли відбувається онтологічне єднання Творця з Творивом. Звісно, не всяка наша молитва може називатись таким високопарним терміном. Зазвичай, наші молитви є лише результатом вміння прочитати певний текст, чи то вправно видобути його з пам’яті.
Зі Святого Писання дізнаємося про найбільшу в історії людства трагедію. Як відомо вона полягала в тому, що наші прабатьки Адам і Єва, створені святими і досконалими, в один момент історії цілком добровільно вирішили спробувати на власному досвіді гріх. Вони випробували річ, якої не було раніше в світі фізичному. Кожен з вас, хто хоч колись тримав в руках видання Біблії для дітей, міг там побачити чудову солодку казку з традиційним «хеппі ендом», у якому неслухняних людей вигнали з раю за те, що вони з’їли надзвичайно спокусливе яблуко. Хочу зауважити, що цю історію в жодному разі не варто переносити на елементарний побутовий рівень. Насправді, сталася духовна катастрофа, що має безпосереднє відношення до кожного з нас, до нашої долі і якості нашого з вами життя. Не бачачи, чи то не знаючи свого справжнього ворога, ми й справді багато чого втрачаємо і ще будемо втрачати в майбутньому.
Суть гріхопадіння полягає в тому, що між людьми і Богом з того часу з’явилася прірва гріха. Уявімо собі на мить прірву, яка розділяє два височенні гірські схили. У вас є бажання потрапити з точки А в точку В, але зробити цього фізично не можете, бо відстань між ними занадто велика. Тож і сьогодні кожна людина, яка хоче служити Богу і має намір перейти на Його бік, мусить для цього переступити через низку цілком конкретних перешкод. Найперше, побороти власні гріховні пристрасті та пороки. Мета Церкви – вказуючи нам на усі ймовірні небезпеки та ризики, допомогти швидше приступити до Бога. Бо лиш там – джерело стабільності, впевненості у майбутньому, промислительності у долі, та справжнього щастя. Звідси і доволі неочевидний висновок – «справжні» віруючі люди, зазвичай, більше щасливі, аніж «несправжні» віруючі. Ті ж, хто з гріхом не бореться, а у ньому живе, вже є свідками й апостолами пекла. І ми можемо переконатись у цьому всього лиш спостерігаючи за тим, що навколо нас діється.
 |
| Типовий портрет сучасної молоді |
Раніше, аби дізнатися, якою насправді є людина, треба було стати священиком. Він, як ніхто інший, знав людину, що приходить до сповіді, бо під час Таїнства вона відкриває душу і без жодного лукавства показує себе такою, якою є насправді. Священик колись міг сказати, що при умові чесності сповідника, він знає його краще від інших. Сьогодні ж, для того, аби дізнатись про те, який насправді жахливий стан людських душ, ставати священиком зовсім не обов’язково. Для цього достатньо хоча б двох речей: проїхатися увечері в маршрутці або в метро та подивитись на людські обличчя. Мінімум, що там можна побачити – це відчай та безвихідь. Взагалі, це мій класичний і улюблений приклад, бо він найпростіший. Для тих, хто не має потреби користуватися київським метрополітеном, раджу просто збоку подивитись на себе і на те, що ми залишаємо після себе в Інтернеті : в блогах, соціальних мережах, на форумах чи в коментарях. Зазвичай, це доволі красномовне свідчення спотвореності нашої природи. Фактично це означає, що гріхопадіння стало не лише фізичною трагедією, але й отримало свою повну реалізацію у прагненнях, вчинках душі та духу людини.
Слід наголосити, що наш внутрішній, духовний стан, поки ми живі, не буває статичним жодної секунди. Він певним чином функціонує і чекає свого часу, щоб якось вилитися назовні, вже у вигляді наших цілком конкретних вчинків: як добрих, так і злих. Ось чому, наприклад, нам так важко прощати іншим. Справді, набагато простіше когось послати «подалі», чи відімститися за провину, щодо нас. Легше вдарити, аніж стерпіти несправедливу образу. Набагато простіше почати палити цигарки, аніж кинути, простіше щось вкрасти, аніж заробити це власною працею. Тож якщо ми будемо уважно стежити за собою, а не тільки за іншими, то незабаром переконаємось, що усім нам потрібно докладати багато зусиль, причому, саме правильних зусиль, на шляху до омріяного нами щастя.
За щастя треба боротись. Готове на голову падає лише відвертим ідіотам. Маю на увазі не звичне нам аморфне щастя, та шаблонне значення цього слова, яке ми бездумно повторюємо де потрібно і де не потрібно. Вітаючи друзів, апокаліптично бажаючи їм «щастя, здоров’я та успіхів у навчанні», ми не визначили, що для них є щастя і чого ми їм бажаємо. Ми вперто тримаємось насаджених нам ззовні стереотипів, не задумуючись, що вони означають. А взагалі…Чи буває таке щастя, щоб однаково задовольняло б усіх без винятку людей землі, незалежно від умов часу та обставин?
Церква вважає, що таке щастя існує. Воно цілком конкретне, і його можна здобути. На відміну від усіх інших світоглядних і філософських систем, древніх та нових наук, чітке уявлення про щастя існує лише в Церкві Христовій. І повірте, кажу це не тому, що я священик, і ось силою обставин змушений це робити. Як це не дивно, був такий час, коли я священиком ще не був, але все одно в це вірив. В моєму випадку сталось якраз все навпаки. Я настільки переконався у реальності християнства, що в один прекрасний момент твердо зрозумів, що жити у цьому світі лише заради служіння грошам та начальникам ницо і мізерно. Тож єдине, що мені залишалось - це служити Богу у повну міру. Віра і довіра до Бога - це річ цілком конкретна. Вона або є, або її немає. Не можна вірити у Христа лише у неділю, перебуваючи винятково у типовому храмі, під спів типової церковної музики, слухаючи типового православного священика. Нормальне християнське життя – це духовна творчість. Шаблони вбивають і життя, і саму творчість. Це я можу вам розповісти щиро, на основі певного особистого християнського досвіду. Можливо, він в мене не такий вже й грандіозний, але він мій, реальний, і він все таки поки-що існує.
Один нині дуже модний оратор на ім'я Ларрі Уінгет писав: "Хочеш бути щасливим? Тоді доведеться відмовитися від усього, що робить тебе нещасним". Насмілюсь доповнити цього товариша і скажу: хочете бути щасливими? Відмовтесь від гріха!
Продовження. Початок дивіться за посиланнями :
