Чи може людина у житті відчувати більший жах за той, коли твердо знає, що вже ніколи не побачить світу Божого? А чи помічали ви, як звичайне сонячне світло, проста погожа днина може підняти нам настрій, здавалося б, без жодних на те причин? Багато з нас, прокидаючись рано-вранці і дивлячись на те, як сонячне проміння освітлює оселю, не може не подякувати Богу за новий день і подаровані Ним нові можливості. У кращих серед тут присутніх в цей час народжується тверда надія і бажання цього дня здійснити все раніше задумане та виправити все, що було зроблено неправильно.
Давайте порозважаємо над дивною історією життя чоловіка з Євангелії, який твердо знав, що в нього ніколи не буде нічого подібного. Поставмо себе хоча б на мить на місце людини, яка від першого дня свого життя бачить лиш вічну і страшну темряву. В сучасних людей подібне може бути хіба тоді, коли через якусь аварію чи людське недбальство у наших домівках вимикають електроенергію. Дуже часто в такий момент відчуваємо себе загубленими у часі та просторі, бо ми, люди ХХІ століття, звикли уже мати світло завжди там, де захочемо і коли захочемо. Коли в наших оселях усього на кілька годин чи то навіть хвилин вимикають світло, ми вже нестерпно страждаємо. Особливо молодь, яка надзвичайно прив’язана до розваг і електричних пристроїв. Звісно, ми не можемо на подібному прикладі сказати, що нам тепер цілковито відомі відчуття абсолютно сліпих людей, але через власну гріховність можемо хоча б доторкнутись до «краю одежі» усіх незрячих, аби відчути хоча б йоту того, що відчувають вони.
Незрячий чоловік, імені котрого зі Святого Писання ми так і не дізнаємось, сьогодні засвідчує дивний приклад віри. Він навчив нас, як можна вірити Богу безумовно, без жодних застережень. Ця людина нічого не могла зробити самостійно, бо навіть побачити Христа не мала можливостей. Коли б він був малим на зріст, то подібно митарю Закхею зміг би вилізти на дерево. Коли б він був хворий і соромився своєї хвороби і негідності, міг би, як кровоточива жінка, підійти до Спасителя непомітно, аби хоч Його тінь чи клаптик плаща зупинив нестерпні страждання. Коли б він шукав Бога, як Самарянка, сміливо підійшов би і відверто запитав Христа, чи Він і є обіцяним Месією. Але чоловік був сліпий... Побачити Христа не міг, а лише шум натовпу говорив йому про те, що навколо відбувається щось дуже особливе.
Святі Апостоли, коли побачили такого нещасного чоловіка, з любові та співчутливості самі звернули на нього увагу Христа. Вони запитали, начебто «здалеку заходячи», хто ж так тяжко згрішив, що йому тепер потрібно все життя нести такий важкий хрест : чи він, чи його батьки? Ми з вами також навчили себе мислити дуже плоско і прагматично. В нашій уяві справедливий Закон Божий - це тоді, коли грішники караються за свої гріховні вчинки вже тут і одразу, а праведники благословляються Богом чи не швидше за свої добрі справи. Так думали юдеї, фарисеї та книжники, так вважали й Апостоли. Всі вони знали, що коли людина согрішить, то її Господь дуже скоро покарає. А коли вона виконає заповідь, то Господь одразу ж воздасть сторицею. Пригадуєте розмову праведного Іова зі своїми друзями? У Біблії неодноразово показано, що Бог так не чинить. Христос розповів, що в цьому випадку не згрішив ні цей чоловік, ні його батьки. Господь допустив цю сліпоту для того, щоб на ньому була явлена сила та слава Божа.
 |
| Ікона зцілення Сліпого Спасителем |
Мало відчути біль хвороби. Разом з цим болем потрібно відчувати прихід Самого Спасителя, який через ці невеликі наші страждання муками очищує душу та тіло. Цей біль Богу не потрібний. Він потрібний лише нам. Коли ми хворіємо і при цьому нарікаємо, то нічого не здобуваємо для своєї душі, а лише мучимося самі та виснажуємо тих людей, які нас доглядають. Ось чому Церква так часто нагадує нам про муки і страждання, поки ми ще відносно здорові та можемо контролювати свої думки.
Святі Отці називали людські хвороби відвіданням Божим, безцінним подарунком Христа. А як ми міркуємо, коли до нас прийде якась слабість? Ми твердо переконані, що це кара Божа!
Саме так сталося із сліпим чоловіком, про якого нині розповідає нам Святе Писання. Через хворобу його відвідав Сам Христос і зробив чудо набагато більше, ніж той міг усвідомити. Разом із зціленням тіла Господь простив йому гріхи, зцілив душу та відкрив Царство Небесне. За всі ті роки, під час яких чоловік страждав, Бог щедро йому відплатив за вірність та незлобивість. За час хвороби чоловік настільки приготував своє серце до зустрічі з Богом, що став гідним увійти до Раю, і колись хворими очима, а тепер вже здоровими, удостоївся побачити Воплоченого Бога.
Нині, коли роздумуємо над тим, чому з нами стаються прикрі, нещасні випадки, ми повинні сприймати їх за відвідини Божі. Погодьмося, що саме у стражданнях ми нарешті згадуємо про Бога! На власному досвіді переконуємося, що навіть найкращі лікарі чи знайомства нічого не значать, якщо нам не сприяє Божа Воля. Як часто тепер помирають люди молоді, достойні життя, варті того, щоб ще жити і робити добрі справи… Натомість ми бачимо, як багато злочинців живуть, спалюючи свої дні у гріхах, насолоджуються брудом та нечистотою та з кожним днем все більше віддаляються від Бога. І ми справедливо запитуємо : чому ж так стається? Чому такі праведники за життя можуть мучитися, а негідники, злі та грішні люди живуть довго і почасти взагалі безкарно?
По-перше, ми повинні пам’ятати, що «всі згрішили і позбавлені слави Божої». Те, що ми виглядаємо трохи краще за інших, зовсім не робить нас справді святими і праведними. Якби Господь Бог був справедливим суддею, котрий негайно за зло карає, а за добро нагороджує, то згідно з думкою Блаженного Августина, ми мали бути покарані і вже не жити. Божа праведність та справедливість давно би спалила нас.
Втім, ми повинні найперше пам’ятати, що наш Господь – не справедливий суддя, а милостивий Батько, який дає кожному можливість збагнути свої помилки та виправити їх. У кожного з нас за життя є можливість самостійно обирати своє майбутнє у Вічності. Чи хочемо ми бути з Богом та всіма Його Святими? Якщо так, то маємо обрати лише одну дорогу – дорогу праведності. Люби Бога та ближнього, живи згідно з Заповідями і ти будеш мати Царство Небесне. Якщо ж ти хочеш жити так, щоб Бог тобі не заважав, май на увазі, що окрім Раю існує таке місце у Вічності, де є плач і скрегіт зубів. Христос особливо попереджує, що ці муки будуть вічними.
Сьогоднішній євангельський фрагмент цінний для нас ще й тому, що ми всі з вами хворіємо. І навіть, якщо не є незрячі фізично, то дуже часто ми помиляємося у судженнях та є сліпими духовно і душевно. Як багато сьогодні різних сект, «церков», віровчень, партій та ідеологій. Всі вони замість того, щоб дати людині зібраність та цілісність, ще більше розсіюють її. Той, хто нині хоче бути модним, у гонитві за сучасними теоріями просто не встигає пізнати Бога та ближче познайомитися з Ним. Дуже часто людина, яка має вибір між Православ’ям та «кривослав'ям», обирає другий варіант. Люди йдуть туди, де простіше, комфортніше, де не потрібно жодної аскези та праці над собою. «Будь таким, яким ти є» — на це може погодитись лише диявол. Але як це приємно чути людям, що не люблять постів, довгих молитов чи тривалих богослужінь! Просто залишайся таким, яким ти є, і досить з тебе! Людська природа, що піддалася гріху, не може не погодитися на таку «люб’язну» пропозицію.
Ми повинні добре усвідомити, що коли Православна Церква вимагає від нас багато, то й у свій час готова нам більше заплатити. Звичайно, не грошима. Це має підбадьорювати нас на нашому життєвому шляху. Особливо тоді, коли здається вже немає сил боротись з гріхом та самим собою. А коли ми впадаємо у маловір’я, це не означає, що Бог відвернувся від нас, навпаки – це ми своїми гріхами відійшли від Господа. Бо як тільки це робимо, то починаємо страждати і душею, і тілом. Ми повинні жити з Богом не тільки в піст, не лише у великі церковні свята. Маємо вірити, що Господь хоче зцілити нашу зранену гріхами душу так, як зцілив незрячого.
Подумаймо і про те, що Христос не одразу зцілив чоловіка. Спочатку Він помастив йому гряззю очі та звелів йти до Силоамської купелі, щоб там вмитися. Святі отці кажуть, що ця подорож незрячого була першим в історії християнським паломництвом. Чоловік з вірою пішов до святого місця, де, вмившись, подякував Богу за всі Його чуда та благодіяння. Лише тоді був зцілений. Не сам вилікувався, але прийняв з Рук Божих чудотворне лікування. Не насильно був зцілений від Бога, але своєю працею засвідчив те, що йому в житті потрібен Справжній і Живий Господь. Так і Христос, коли приходить у наше серце і життя, хоче, щоб ми відповіли Йому взаємністю, та зробили над собою хоча б невеликий подвиг.
Цей сліпий нічого іншого вчинити у відповідь Христу не міг. Почувши Його слова, негайно поспішив виконати їх. Ми нині чомусь не думаємо про те, що й в нього могли бути сумніви. Хіба ж стане зрячим той, хто був сліпим від народження? Для того, щоб зробити сказане Христом, потрібно було повірити у Нього і Його Божественне походження. Чоловік цілком справедливо міг прийняти Ісуса за божевільного, який чомусь намастив його очі болотом і ще й вимагав від нього йти до купелі. Але він повірив Христу Богу і пішов за Ним.
Так само і ми, браття і сестри, пам’ятаймо, що Спаситель кожного дня, щогодини приходить до нас. Щоразу Він дає нам нагоду послухати Його і бути Йому вірними не словами, а вчинками.
Ми слухали щойно про паломництво. А хіба для багатьох з нас прихід у цей святий храм не є повноцінним паломництвом? У час Великого посту священики нашого храму сповідають та причащають тернополян від шостої години. Тисячі людей стоять годинами у черзі, аби начебто примиритися з Богом. Але такі дні – надзвичайно рідкісні. Ось минув піст і ми бачимо, що навіть у святу неділю людей у храмі могло бути значно більше. Де вони? Де ті, що годинами стояли під дощем, очікували своєї черги до сповіді? Ось храм відкритий! Дощу тут немає! Люди ж у цей час вдома лежать на канапі перед телевізором! Прийти до храму Божого їм вже не під силу. Це сумно та страшно водночас! Тільки тепер нам зрозуміла ціна такого покаяння. Видно, що воно було формальним та лицемірним. Якби ті люди чесно вірили в Бога і любили Його, то шукали б найменшої нагоди прийти сюди і помолитися разом із нами.
Ті, хто люблять Бога, шукають можливостей, а хто не люблять, – лише виправдань. То їх болить голова, то ноги, то ще турбує якась недуга. Але ж правда життя полягає в тому, що саме в храмі ми маємо найбільше шансів зцілитися. Ось Христос тут, посеред нас, як і обіцяв. Ось Його Пресвята Діва Марія невидимо молиться з ангельськими ликами за всіх нас. Не лікарі лікують нас у лікарнях, а Божа Благодать. Вона є Любов’ю Божою, яка діє на нас через руки лікарів. Якщо ми не знаємо цього, то дуже часто лікарня нас лише вбиває. Ми проводимо там багато років, але безефективно.
У нашому храмі ми маємо величезну християнську святиню – Тернопільську Чудотворну ікону Божої Матері, до якої можемо приходити зі своїми проханнями кожного дня. Скільки очевидних зцілень нам подарувала Богородиця! Як багато нам відомо випадків про зцілення рук, ніг, голови, спини, очей… Хіба цього ще недостатньо, аби переконатися в тому, що в цьому храмі реально присутня Божа Благодать і Бог дійсно чує наші молитви? Якщо ж ми віримо в це, то приходьмо сюди частіше. Віруймо в те, що коли ми будемо шукати Бога, то Сам Бог знайде нас для Себе, вилікує, відкриє нам очі духовні та очистить нас. Амінь.
У нашому храмі ми маємо величезну християнську святиню – Тернопільську Чудотворну ікону Божої Матері, до якої можемо приходити зі своїми проханнями кожного дня. Скільки очевидних зцілень нам подарувала Богородиця! Як багато нам відомо випадків про зцілення рук, ніг, голови, спини, очей… Хіба цього ще недостатньо, аби переконатися в тому, що в цьому храмі реально присутня Божа Благодать і Бог дійсно чує наші молитви? Якщо ж ми віримо в це, то приходьмо сюди частіше. Віруймо в те, що коли ми будемо шукати Бога, то Сам Бог знайде нас для Себе, вилікує, відкриє нам очі духовні та очистить нас. Амінь.
м.Тернопіль, Собор Різдва Христового.
20 травня 2012.
Версія тексту 1.2
20 травня 2012.
Версія тексту 1.2
