Запалена свічка у православному храмі – надзвичайно глибокий та важливий християнський символ. Він є видимою ознакою нашої приналежності до Церкви. Ті свічки, що можна придбати в кожній церковній лавці, мають декілька богословських значень.
По-перше, є вони нашою малою жертвою Богу та Його святому храму. По-друге, м’якість воску символізує готовність людини до послуху Богу.По-третє, горіння свічок символізує намір людини до обоження, до перетворення її в нове творіння.Свічка також показує теплоту та вогонь любові людини до Бога, Богородиці, усього сонму Святих та небожителів.
По-перше, є вони нашою малою жертвою Богу та Його святому храму. По-друге, м’якість воску символізує готовність людини до послуху Богу.По-третє, горіння свічок символізує намір людини до обоження, до перетворення її в нове творіння.Свічка також показує теплоту та вогонь любові людини до Бога, Богородиці, усього сонму Святих та небожителів.
Свічки та лампади вживалися в храмах ще в глибоку давнину. Повеління влаштувати свічника зі щирого золота з сімома лампадами було одним із перших, що було дано Мойсею Господом (Вих. 25,31-37). У старозавітній скинії світильники становили необхідну приналежність священнослужіння та запалювалися ввечері перед Господом (Вих. 30, 8). У Єрусалимському храмі одночасно зі щоденною ранкової жертвою, яку здійснюють у дворі храму, у святилищі первосвященик безмовно, благоговійно здійснював приготування світильників для вечірнього запалювання, а ввечері, після вечірньої жертви запалювались світильники на всю ніч.
Традиція запалювати світильники та свічки під час богослужінь досить швидко була перейнята зі Старого Завіту до Нового. Зустрічі перших християн, а особливо святкові богослужіння, серед яких особливо виділялося свято Пасхи, проходили при максимальному освітленні.
 |
| Світло свічки в Православному храмі |
Слід згадати, що християни перших віків, ховаючись від переслідування від язичників, часто шукали собі притулки у підземеллях та катакомбах. Також, звичним місцем їхньої молитви були гробниці, могили, місця поховання перших християнських мучеників. Безумовно, такі служби не могли обійтися без світла свічок та лампад.
"Ніколи не здійснюється у нас богослужіння без світильників, - говорив учитель Церкви Тертуліан, - але ми вживаємо їх не лише для того, щоб розганяти морок ночі, - літургія звершується у нас при світлі денному; але для того, щоб зобразити через це Христа - світло нестворене, без якого ми і серед полудня блукали б у темряві».
Церковні світильники бувають кількох видів. Окрім свого практичного значення, вони також приховують у собі глибокий духовний зміст. Високі підсвічники символізують собою духовну висоту, завдяки якій світло віри світить всім у домі, всьому світу. Панікадило ( з грецької мови – багато свічник), або павук – головний, найбільший світильник у храмі, що розміщується у центрі. Т.зв. полікандила знаходяться у бічних прибудовах, і безліччю вогнів символічно являють собою Небесну Церква як збір, сузір'я людей, освячених благодаттю Духа Святого, освічених світлом віри, що горять вогнем любові до Бога, перебувають нерозлучно укупі у світлі Царства Небесного. Тому ці світильники і спускаються зверху в ту частину храму, де перебувають збори земної Церкви, покликаної духовно прагнути вгору, до своїх небесним побратимів. Церква Небесна висвітлює своїм світлом Церква земну, проганяє від неї морок - такий сенс панікадил і поліканділ.
При архієрейському богослужінні єпископ, благословляючи людей, використовує свічки на особливих підсвічниках. В одній руці в нього дикірій – підставка з двома свічками. В іншій – трикирій – потрійний свічник. Дві свічки символізують собою подвійну, Боголюдську природу Христа Спасителя, а три – Бога в Тройці Єдиного.
В сучасній практиці свічконосці з запаленими свічками на високих підставках супроводжують священнослужителів в особливо важливі моменти богослужінь: на Малому та Великому вході, під час читання Євангелії чи звершенні кадіння храму. Якщо відправу служби очолює архієрей, то він сам звершує кадіння, а зі свічками йдуть два диякони - один спереду, а інший позаду. Якщо служить священик – то диякон виходить лише один.
Розвиток техніки призвів до того, що сьогодні електричне світло у храмі майже витіснило світло від лампади та свічок. Лише в монастирях та окремих храмах дотримується древня традиція використання для освітлення відкритого вогню. Тим не менше, в особливих місцях храму, та в особливі моменти служби, священно- та церковнослужителі використовують лампади та свічки. Безперечно, що свічки-офірки, котрі запалюються віруючими, горять усю службу. Свічки, принесені в жертву за померлих можуть запалюватися у будь-якому місці, хоча в деяких храмах для цього є спеціальний підсвічник, поруч з яким священнослужителі відправляють заупокійні богослужіння – панахиди.
Церковний устав та традиція церкви детально описує правила запалювання свічок, лампад та панікадил під час богослужінь, а їхнє дотримання – обов’язок всіх, хто служить в храмі. В залежності від часу доби чи календаря, наповнення храму світлом буває різним. У будні дні, коли тематика богослужінь має більше покаянний, скорботний характер, свічок і лампад запалюють найменшу кількість. У цей час храм огорнутий таємничою пітьмою. У дні свят, а також у недільні дні, в особливі моменти богослужінь у храмі запалюють усі світильники. А на Великдень, найбільш радісне та урочисте свято православних християн, не тільки увесь храм, але й усі богомольці повинні, як це було в давнину, стояти з запаленими свічками в руках.
Свічка супроводжує людину з найпершого її Таїнства – Святого Хрещення, і прямуючи з нею пожиттю, проводить в останню дорогу. Біля хрещальної купелі запалюються три свічки, а хресні батьки по свічці тримають в руках. Відправу Божественної літургії священик розпочинає з того, що запалює лампаду чи свічку на жертівнику. Під час вінчання молодята теж тримають в руках свічки. Під час маслосвяття чи соборування священики почергово запалюють сім свічок, та читає Євангеліє над недужим. Та й навіть по смерті, навколо домовини запалюють чотири свічки, які горять до часу, коли тіло буде передане землі. А хто не чув про Благодатний вогонь, котрий щороку сходить у храмі Гробу Господнього у Велику Суботу?
"Лампади і свічки є образом вічного Світла, а також означають світло, яким сяють праведники", - говорить святий Софроній, Патріарх Єрусалимський (VII століття). Святі отці VII Вселенського Собору визначають, що в Православній Церкві святим іконам і мощам, Хресту Христовому, Святому Євангелію відплачується честь кадінням фіміаму та запаленими свічок. Блаженний Симеон Солунський (XV століття) пише, що "запалюються свічки і перед іконами святих, заради добрих справ їх у світі ..."
