Щиро вас вітаю, улюблені браття і сестри, з другим днем Зелених свят, які віддавна є улюбленими святами нашого народу. Та й не тільки нашого. Ще з апостольських часів подію Сходження Святого Духу та народження Новозавітної Церкви всі християни вшановують особливим чином. І зараз я б хотів кілька слів сказати про те, що на мою думку є особливим важливим, а саме про те, як ми вшановуємо святі дні.
Очевидно, християнські святкування мають нас наближати до Бога. Однак, дуже часто такі дні ми з вами проводимо в лінощах, пустомовстві, витрачаємо даремно дорогоцінний час : замість того, щоб готуватись до Святого Причастя та вдосконалюватись у благочесті, ми прибираємо оселі, годинами варимо витончену їжу, годинами її споживаємо, а потім ще тиждень від цих застіль «відходимо». Скажіть, а хіба сам диявол не радіє таким святкуванням? Думаю, вони йому надзвичайно подобаються, а все його військо з нетерпінням їх чекає! Саме через нашу з вами поведінку біси сміються з церковного календаря! Але ж хіба це провина Церкви? Ні! Тут винен кожен з нас! Якщо християнин хоче гідно зустріти той чи інший святий день, то має до нього гідно приготуватися. Яким чином це можна зробити? Молитвою, говінням, Сповіддю та Причастям. Можливо, не усім буде однаково доречно і корисно робити це постійно, однак, саме таким має бути ідеал побожного християнського життя. Більшості з нас потрібна регулярна Сповідь.
Очевидно, християнські святкування мають нас наближати до Бога. Однак, дуже часто такі дні ми з вами проводимо в лінощах, пустомовстві, витрачаємо даремно дорогоцінний час : замість того, щоб готуватись до Святого Причастя та вдосконалюватись у благочесті, ми прибираємо оселі, годинами варимо витончену їжу, годинами її споживаємо, а потім ще тиждень від цих застіль «відходимо». Скажіть, а хіба сам диявол не радіє таким святкуванням? Думаю, вони йому надзвичайно подобаються, а все його військо з нетерпінням їх чекає! Саме через нашу з вами поведінку біси сміються з церковного календаря! Але ж хіба це провина Церкви? Ні! Тут винен кожен з нас! Якщо християнин хоче гідно зустріти той чи інший святий день, то має до нього гідно приготуватися. Яким чином це можна зробити? Молитвою, говінням, Сповіддю та Причастям. Можливо, не усім буде однаково доречно і корисно робити це постійно, однак, саме таким має бути ідеал побожного християнського життя. Більшості з нас потрібна регулярна Сповідь.
Ми чомусь вперто полюбляємо чекати цілий рік, щоби в останні години Страсного тижня висповідати Богу свої гріхи. Так робити не потрібно. За рік дуже багато гріхів ми просто забуваємо. Звичайно, під час Сповіді Богу від нас потрібен не детальний звіт про всю свою гріховну роботу, а смиренне серце і дух глибокого покаяння. Однак для того, щоби каятися, потрібно добре знати та пам’ятати свої гріхи. А люди часто на таке взагалі не здатні. Коли ми не будемо їх пам’ятати, то як у нашій душі зможе виникнути до них ненависть та відраза? Звісно, в такому випадку у нас ніяких емоцій щодо власного гріховного минулого не буде. Ми просто обмежимося формальними фразами священику про свою гріховність : «грішна у всьому», «особливих гріхів немає, лише щоденні», «за все каюся», «гріхів не маю, бо сиджу вдома» і т.д. Бог не хоче чути від нас таких дешевих слів, над якими ми, кажучи відверто, навіть жодного разу не думали. Всі вони смішні та безглузді. Для нас буде набагато краще, коли принесемо до Сповіді Богу хоча б один єдиний, але цілком реальний гріх, який знаємо та усвідомлюємо. І від якого хочемо остаточно вилікуватись. Покаяння – це не красиві слова, а конкретні вчинки.
Життя кожного християнина – це духовна боротьба. Святий апостол Павло у своєму посланні одного разу порівнював Слово Боже з гострим мечем, нагадуючи нам, що кожен віруючий з його допомогою повинен боротися зі злими силами.
Бо Боже Слово живе та діяльне, гостріше від усякого меча обосічного, проходить воно аж до поділу душі й духа, суглобів та мозків, і спосібне судити думки та наміри серця. (Євр.4:12).Молитва та читання Святого Письма - це та зброя, якою ми можемо перемогти диявола і його злі сили у самих собі. Але якщо згадуємо про Бога лише тоді, коли нам особливо важко, це означає лиш одне – ми Богу не віримо. Вимушений прихід людини до Бога – це вчинок зовсім не від великої віри і любові до Спасителя. Швидше навпаки – це ознака людського маловір’я. Коли людина обійшла увесь світ, але їй не допомогли ні знайомства, ні робота, ні гроші, то після цього такий прихід у храм – насмішка над Богом. З Бога треба все розпочинати!
Ми часто себе тішимо, що можна мати «Бога в душі», але до храму не ходити. Це дуже небезпечний міф, бо насправді ніякого «Бога в душі» не існує! Це диявольська видумка. Догмати Церкви нам нічого про таке не говорять. Якщо ми не будемо змушувати себе чинити добро та багато працювати над собою, то звідки ж цей «Бог» в нашій душі з’явиться? Якщо Господь у Святому Писанні нам чітко сказав ходити до храму, Сповідатися та Причащатися, то той, хто каже нам у неділю чи свята залишатись удома перед телевізором, якийсь зовсім інший «бог». Хіба ж ні?
«Якщо ви споживати не будете Тіла Сина Людського і пити не будете Крові Його, то у собі ви не будете мати життя. Хто Тіло Моє споживає, та Кров Мою п'є, той має життя вічне – і того Я воскрешу останнього дня... Хто Тіло Моє споживає і Кров Мою п'є, той у мені перебуває, а Я – у ньому» (Іоана 6 :53-57).
Ті, хто регулярно не сповідаються і не причащаються, за словами Спасителя, не мають вічного життя. У них є лише тваринне, плотське існування, яке ні до чого доброго не веде. Тепер, у 21 віці, ми бачимо, наскільки жорстокою є ця правда. Здавалося б, ми - цивілізовані люди, носимо у кишенях прилади, які розумніші від багатьох з нас, літаємо в космос, живемо в Інтернеті, але життя наше від цього не покращується. А чому так? Та тому, що всі наші вчинки зроблені без Бога! Про Нього ми згадуємо лише в останню чергу!
Багато наших боголюбивих предків, не лише українців, дуже добре знали, що до Бога потрібно приходити не лише тому, що Він щось нам може дати! Вони приходили до Спасителя і віддавали Йому належну пошану лише тому, що Його любили! Щоб досягнути такого духовного стану, кожному з нас ще треба багато працювати. До всього доброго нас потрібно змушувати. А коли нас хтось до чогось змушує, то зазвичай це має протилежний ефект. Ми стаємо ще більше озлобленими і впертими. Тому у світі й так мало добра. Ось вам приклад : наша Церква, одна з найстаріших в Україні, розташована у самому серці обласного центру, нині, в таке велике свято – напівпорожня. Постає питання : чому так? Відповідь дуже проста : багато з нас вчора так «святкували», що сьогодні вранці вже й до храму не могли підвестись. Де наша віра? Де віра у те, що кожному з нас конче необхідна присутність животворчого Духу Божого?
Як зелене віття наповнене життям та силою свідчить про певне відродження в природі, так і наші богослужіння мають давати нам сили та підбадьорювати нас на духовному шляху. Але погляньте : минуло зовсім небагато часу, як ця зелень уже висохла, і замість того, щоб свідчити про життя, це сухе листя уже проповідує нам про тлінність і тимчасовість світу, в якому живемо. Посохле віття наче мовчки докоряє нам : погляньте люди : ваше життя, як і наше, дуже швидко мине. Немає нічого вічного під сонцем, тож будьте пильні… Ми думаємо, що ми мудрі, забуваючи при цьому, що справжня мудрість може бути лише від Святого Духа. Святі Отці у своїх творах, роздумуючи про це, є досить категоричними. Вони частенько ставлять зарозумілих мрійників на місце, при цьому не принижуючи, але точно вказуючи їх реальний стан. Отці нам розповідають, що в людини нічого доброго свого немає. В людини взагалі немає нічого свого, окрім багатьох гріхів.
 |
| Пресвятая Тройце, Боже наш, Слава Тобі! |
Ми завжди думаємо, що дещо вміємо, щось значимо, щось можемо. Але приходить такий момент, коли у нас нічого не виходить. Тоді ми швиденько біжимо до церкви писати записки Богу. До речі, сам рівень таких записок дуже часто свідчить про справжній рівень нашої церковності та богословської грамотності. Церква навчає, що єдиним розумним нашим проханням до Бога може бути лише прохання про спасіння та зцілення душі. Не про те, щоб ми успішно склали іспити в школі, вдало продали чи купили квартиру, безболісно вилікували зуби чи щоб успішною стала наша подорож та відпочинок. Власне гріх наш не в тому, що ми не знаємо, про що просити у Царя Царів. Гріх в тому, що ми такого Царя дуже дешево оцінюємо. Для багатьох з нас Бог – це всього лиш швидкий виконавець наших побутових потреб та ліквідатор дрібних незручностей. Завтра, коли Бог виконає для нас це прохання, Він, звичайно, буде вже не потрібний нам. Його можна буде сховати у шухляду до часу, коли у нас знову будуть боліти зуби або треба буде купити дефіцитний білет на київський поїзд, в купе, якнайдалі від туалету, на нижній полиці зліва.
Нині ми зібрались своїми слабкими молитвами прославити Святого Духа – Третю іпостась Пресвятої Тройці. З дня П’ятидесятниці Він безперестанно діє в Церкві Божій і до нинішнього дня. Це Він оживотворяє та освячує спільноту людей, які шукають Бога, робить грішних людей членами єдиного Боголюдського організму. Ми часто з вами чуємо про те, що Церква наша – свята. А звідки вона може бути святою, якщо її членами є всі ми – грішні люди? Це дія Святого Духу! Він, звісно, «всюди є і все наповняє», але у повній мірі відчути Його дію можна лише у Церкві Христовій. 3вісно, тепер багато релігійних товариств називають себе «церквами». Але ж хіба від цього вони ними стають? Ще раз скажемо - ні! Церква Божа лише та, де діє Святий Дух. Це Церква Христова – Православна. Сьогодні кожен законний священик ( а не самозванець) може засвідчити, як через єпископів, від самих апостолів Христових, передавалась йому Благодать священства. Традиція рукоположення зберігається у нашій Церкві бездоганно.
В сектах дія Святого Духу - лише міф, людська видумка та ілюзія, за якою приховані диявольські ратиці. Та людина, яка хоче спасти свою душу, має йти туди, де живе Святий Дух.
Коли людина вірить, що ходячи до секти вона щось здобуває, то вона обманює себе саму. Звісно, і там напевне може бути щось цікаве. Наприклад, в багатьох таких товариствах чудово знають Святе Писання. І це, до речі, - докір кожному з нас. Православні християни з апостольських віків мають Євангеліє, старанно зберігають його, одягають в золото і коштовне каміння, урочисто виносять за богослужінням, цілують та кланяються йому, але… не читають.Тож ще раз повторю : для того, щоб залишатись християнином, потрібно читати Святе Писання. Якщо не цікаве богослів’я, то робімо це хоча б для того, щоб нам так відверто не докоряли язичники та єретики.
Сьогодні ми вшановуємо Святого Духа, Третю іпостась Пресвятої Тройці. Таємниця Триіпостасного Бога нам, грішним людям, ніколи не буде зрозумілою. Церква вчить, що наш Бог – Єдиний за природою, а Троїчний в Особах. Як це? Святі Отці багаторазово писали про це. Але робили завжди такий висновок : ми не можемо зрозуміти Троїчного Бога, бо в нашому обмеженому розумні нічого подібного ніколи не було й не буде. Так само, як люди колись не уявляли телебачення чи радіо, бо в їхній системі світобачення нічого подібного й близько не було, так і нині, коли розважаємо про Таємницю Пресвятої Тройці, сприймаємо існуючі у нас відомості про це лише на віру. Про природу нашого Бога об’явив нам Сам Господь Ісус Христос, який у своєму житті не сказав жодного неправдивого слова. Коли ми комусь не віримо, це дуже часто означає те, що ця людина раніше нас обманювала. Не довіряти людині, яка з любові до нас віддала своє життя на Голгофі, - просто немає сенсу.
Ми зібралися у цьому храмі прославити Святого Духа-Бога, який завжди перебуває з тими, хто Його ревно шукає. Преподобний Серафим навчав, що ціль земного життя людини полягає у придбанні Святого Духу Божого, а молитви, бдіння та піст є найкращими засобами для цього. Пам’ятаймо, що Святий Дух – Всюдисущий. Кожна наша хвилина - перед очами Божими. Господь знає все, що було, що є і навіть те, чого поки немає. Але це зовсім не означає, що життя людини підпадає під якийсь фатум чи рок і ми не можемо вже нічого змінити. Навпаки! Кожен з нас тримає у себе в руках свою особисту долю. Якщо бажаємо мати добру долю у вічності, то повинні вже до цього готуватися. Власне, саме тому Бог і дарує нам оці наші богослужіння, які ми служимо, а Він – приймає. Церква у молитвах завжди підкреслює, що Господь з усією уважністю приймає і наші слабкі слова, хоча перед ним безперестанно моляться і прославляють незчисленна сила ангелів та архангелів, херувимів та серафимів.
Якщо перестанемо думати про смерть, то ніколи не почнемо думати про якість нашого теперішнього життя. Якщо ми не будемо дієво турбуватись про власне спасіння, ми і й самі загинемо, і не зможемо допомогти навіть своїм найріднішим людям. А ми дуже часто хочемо когось повчати, влізати у чужі долі, начебто якось з висоти, оцінюючи життя інших. І так буває дуже часто! Ті люди, які не мають свого життя, вперто хочуть жити життям інших. З одного боку, це звичайна дурість, а з іншого - гординя. Це той гріх, який в першу чергу відганяє з нашого серця Христа-Бога. Святе Писання неодноразово свідчить про те, що «Бог гордим противиться, а смиренним дає благодать». Благодать Пресвятого Духа! ( Див.1Петра 5:5)
Для того, щоб у повну міру відчути присутність Святого Духа, кожен з нас повинен бути чистим та святим. Без цього всі слова про Сходження Духа Божого для нас залишаються мертвою філософією та незрозумілою абстракцією. То ж, вітаючи усіх нас зі святом, бажаю аби Божественна Благодать і надалі просвітлювала, освячувала та напоумлювала кожного з нас. Це саме основне, бо мудрості від Бога нам ніколи не буває достатньо чи забагато. Гріх з’їдає весь наш розум та здоровий глузд.
Нехай це богослужіння своїм духовним настроєм та глибиною задасть нам певний тон та наснагу до майбутніх подвигів. Святий Дух у П’ятидесятницю показав нам зовсім нові перспективи Вічності.
Ще раз погляньмо на зелень навколо себе. Наше життя подібне цим зеленим паросткам, якими ми прикрасили храм та свої домівки. Можемо зробити так, що за один день все це засохне, а можемо й зробити так, що своїм праведними життям, добрими і побожними вчинками будемо воскрешати їх знову і знову. Молімось Всеблагому Богу, щоб Він не погордував нашим грішним життям, але прийшов і вселився у нас і очистив від усякої скверни і спас, як єдиний Благий, душі наші. Амінь.
4 червня 2012 року,
Митрополичий собор Різдва Христового, м.Тернопіль.
Виправлена версія 1.0
