Протоієрей Євген Заплетнюк : "Я молюся у "Зеленій церкві"!

Храм Різдва Христового, чи, як ще його називають, «Зелена церква» - давно став візитівкою нашого міста. У дні свят він гуртує навколо себе тисячі богомольців, а в будні, немов тиха гавань, тримає відчиненими свої двері для всіх, хто шукає зустрічі з Богом. Про минуле та сьогодення відомої тернопільської святині ми розмовляємо з кандидатом богословських наук, протоієреєм Євгеном Заплетнюком, Головою місіонерського відділу Патріархії УАПЦ.

Мені, як православному священику, церква Різдва Христового, очевидно, не виглядає такою собі звичайнісінькою «культовою спорудою». Для мене вона не є, навіть, «зразком подільської архітектурної школи сімнадцятого століття», як про цей храм часто пишуть науковці. Для всіх, кому пощастило тут молитись, храм став особистою великою святинею, місцем зустрічі з Живим Богом. Сьогодні ми зустрічаємося тут з Христом, як раніше зустрічалися з Ним наші дідусі та бабусі, а невдовзі, сюди будуть приходити вже й наші діти та внуки. Тисячі тернополян саме тут прийняли святе Хрещення, каються у своїх гріхах, зціляють зболені душі та тіла, отримують останнє напуття дорогою у вічність. Ось чому, розповідаючи про церкву Різдва Христового, хотілось би найперше наголосити на духовній унікальності нашої святині. Хоча православні християни й не вірять в існування якихось «намолених» храмів, бо всі християнські церкви між собою духовно рівні, наша церква направду є дивовижним місцем зустрічі з Богом для багатьох поколінь галичан. Вивчаючи її історію, можна зауважити, що молитва тут майже не зупинялась з часу закінчення його будівництва, але триває й досі, упродовж непростих і довгих чотирьох століть. 

Історія храму Різдва Христового досить давня і сягає ще десь кінця п’ятнадцятого, початку шістнадцятого століття. На місці сучасного кам’яного храму-фортеці раніше стояла невеличка дерев’яна церква, звана «Середньою». Очевидно, таку назву вона отримала від свого розташування у центрі містечка. Є відомості, що вона згоріла наприкінці шістнадцятого століття. Нову, вже кам’яну споруду, під наглядом муляра Леонтія тернополяни будували трохи більше шести років : з липня 1602-го до вересня 1608-го. Літописи свідчать, що освячено її на свято Різдва Христового 7 січня 1609 року. На камені, вмурованому над входом до церкви, згадані імена патріарха Єремії ІІІ та вченого-мовознавця Кирила Ставровецького (Транквіліона), які у 1589 році зустрілися тут з тернопільськими братчиками; князів Острозьких, які у 1570 році виділили 60 морґів поля для потреб храму і лікарні при ній; та поборника унії – єпископа Львівського та Кам’янець - Подільського Гедеона Балабана, за часів якого й почали зводити храм. Згідно з авторитетними історичними свідченнями, у нашому храмі молився сам гетьман Богдан Хмельницький зі своїм військом. 

Вчені припускають, що свого часу територію навколо церкви оточували кам'яні мури, які мали виконувати оборонні функції. Тож, у випадку прориву ворогом основного оборонного периметра міста, сам храм і прилегла до нього територія виконували роль невеликої цитаделі. Інші дослідники вважають, що виразні стіни церкви, які нагадують собою фортецю, були лише вдалою символічною стилізацією під фортецю. На користь першої гіпотези свідчить той факт, що Тернопіль спочатку будувався як укріплений пункт, що мав би захищати навколишні землі від частих набігів татар. Ситуація з набігами кочівників ускладнювалася тим, що місто було розташоване поруч з сумнозвісним Чорним Шляхом, шляхом, який татари активно  використовували під час рейдів на польські володіння. Татари і їхні союзники турки неодноразово нападали на місто, руйнували його будівлі, супроводжуючи погроми грабежами. Можна припустити, що в ході цих набігів церква Різдва Христового неодноразово частково руйнувалася і знову відбудовувалася. 

Сучасного вигляду церква набула після 1937 року, коли в стіні у вівтарній частині вибили для кращого освітлення два вікна, дещо змінили форму головного купола й оновили розписи. Під час Другої світової війни храм не зазнав значних руйнувань. Невеликі пошкодження 1954 року були ліквідовані. У 1958 році була знесена кам'яна загорожа та стара дзвіниця, а також вилучено хрест жертвам Пошесті холери. 

Тернопільська церква Різдва Христового кілька разів змінювала своїх власників. Давній православний храм 1770 року захопили уніати, а після об’єднавчого собору 1946 року його було передано в користування Руській Православний Церкві. З відродженням української незалежності, церква Різдва Христового стала одним з перших храмів нашої держави, де після десятиліть мовчання знову залунала молитва рідною мовою. Нині – це митрополичий кафедральний собор Предстоятеля Української Автокефальної Православної Церкви. 

1996 року з боку вулиці Руської було побудовано дзвіницю, яка водночас є й головними ворітьми церковного подвір’я. Вшановуючи пам'ять великого митрополита, священномученика і пророка Українського народу Василя Липківського, духовенство УАПЦ поставило поруч з церквою Різдва єдиний в Україні пам’ятник цьому святому. Його розміщено з зовнішнього боку храму, з північно-західного боку.

2007 року відремонтовано будівлю-прибудови до храму, якій здійснено надбудову мансардного поверху. Сьогодні там знаходиться митрополичий зал та  експонуються старовинні ікони і стародруки з приватної колекції Владики Мефодія. 

2009 року поруч з пам’ятником митрополиту Василю, за ініціативи Першоієрарха УАПЦ, було споруджено меморіал жертвам Голодомору 1932-1933 років, та всіх українців, що були замордовані більшовицьким безбожним режимом. Тепер це постійне місце молитви, що збирає навколо себе сотні тернополян в особливі скорботні дні. 

Влітку 2011 року після надзвичайної ситуації, спричиненої аварією на тернопільському водоканалі, в храмі просіла підлога, а балкон та сходи для хору через це отримали значні пошкодження. Тож після суттєвого ремонту та укріплення стін у церкві повністю замінили підлогу, яку тепер вистелили каменем, а також, споруджено нові, безпечні для вірян, «хори».  

Звісно, найбільшою духовною цінністю храму є наше духовенство та парафіяни. З одного боку, вони дійсно не зустрілися з труднощами, які відомі тим парафіям, де храми зводяться «з нуля». Але, з іншого, - утримувати у належному стані споруду такого рівня та забезпечувати у ній безперестанне молитовне життя, вимагає значних зусиль та самопожертви. Подумайте лишень про те, що нині у штаті храму є два єпископи, більше десяти священнослужителів, два повноцінні хори, паламарі та іподиякони. 

Безцінним скарбом громади Різдва Христового є Тернопільська Чудотворна ікона Божої Матері, яка віддавна зберігається з лівого боку від іконостасу. Під час Великого посту 1730 року Матір Божа “Одигітрія” (з грецької — “покровителька в дорозі”) почала лити сльози. Саме з нею пов’язують багато історій про чуда та зцілення, що стаються у храмі. Щодня священнослужителі служать перед нею молебні та читають акафісти на прохання паломників. Невід’ємна частина будь-якого святкового богослужіння – молитва перед цим чудотворним образом.

Іншою великою святинею нашого храму є перша ікона, написана сповіднику віри і цілителю Арсенію Річинському, нашому відомому національному богослову, лікареві, мученику, церковному та громадському діячеві Волині та Галичини, нещодавно канонізованому – зачисленому до лику святих, Українською Автокефальною Православною Церквою. І я направду, не можу виділили якось окремо ту чи іншу цінну ікону, бо всі вони  складають єдину та цілісну духовну скарбницю храму. А ще, як людині духовно перебірливій і небайдужій, мені особливо імпонує те, що всі ікони у нашій церкві написані згідно давніх православних канонічних зразків. Вони ретельно добирались самим Предстоятелем і написані так, що не лише милують око, але й, що головне, – сприяють нашій усвідомленій молитві.  

Останні двадцять років собор залишається осередком життя Українського Православ’я, гуртуючи навколо себе віруючих патріотів, духовенство та єпископат незалежної Церкви. На початку дев’яностих років тут відправляли перші богослужіння українською мовою патріархи УАПЦ Святійші Мстислав та Димитрій, а нині богослужіння тут часто очолює Блаженнійший Мефодій, митрополит Київський і всієї України, багаторічний настоятель цього храму. Тут висвячують нових священиків та єпископів, часто проходять Архієрейські Собори та збори духовенства області. Найбільші християнські свята збирають у церкві Різдва Христового неймовірну кількість богомольців. 

Хотілося б наголосити, що, не дивлячись на величезну кількість нових церков, зведених нині у Тернополі, кількість наших парафіян з року в рік лише збільшується. Вірю, що це не лише тому, що в нас чудове духовенство та привітні парафіяни. Я твердо переконаний, що це дія Благодаті Божої, яка видимо проявляється у наш з вами час. А відтак, користуючись нагодою, щиро запрошую усіх читачів, тернополян та гостей нашого міста, до спільної молитви у церкві Різдва Христового!

// текст майже не виправлений. будьте уважні! ))