Вiрити чудам, чи нi? Нещодавно усю Захiдну Україну облетіла чутка про те, що на Львiвщинi на деревi проявився образ Богоматерi. Таких випадків чимало. Та чи варто покланятися перед деревом чи шибкою, де побачили образ? Чи Церква має підтвердити "чудо"? Якi аргументи беруться до уваги? Чи були такi випадки? Як до цього ставляться православнi?
Так вірити нам у чуда, чи ні? Швидше за все людина, що ставить питання саме таким чином, під «чудом» розуміє щось інше ніж більшість грамотних та практикуючих християн. Нині для переконливої більшості людей слово «чудо» є синонімом слова «фокус». Чудо - це якесь майстерне шоу, що має на меті здивувати та вразити нас. І чим більш воно ефектне, чим сильніше воно здатне вразити, тим більше ми довіряємо його виконавцям. Тим більш «сліпо» ми хочемо за ними йти. Але чи вірно це? Про православне розуміння феномену чудотворення ми розмовляємо з православним священиком Євгеном Заплетнюком, кандидатом богословських наук.
Так вірити нам у чуда, чи ні? Швидше за все людина, що ставить питання саме таким чином, під «чудом» розуміє щось інше ніж більшість грамотних та практикуючих християн. Нині для переконливої більшості людей слово «чудо» є синонімом слова «фокус». Чудо - це якесь майстерне шоу, що має на меті здивувати та вразити нас. І чим більш воно ефектне, чим сильніше воно здатне вразити, тим більше ми довіряємо його виконавцям. Тим більш «сліпо» ми хочемо за ними йти. Але чи вірно це? Про православне розуміння феномену чудотворення ми розмовляємо з православним священиком Євгеном Заплетнюком, кандидатом богословських наук.
- Зазвичай, під «чудом» ми розуміємо певну дію чи явище, що перевершують відомі нам фізичні чи природні закони. Безперечно, таке визначення досить умовне. А окрім того, в ньому ми посилаємось на якусь певну суму набутих людьми знань, яка ніколи не була статичною. Оскільки наука є динамічною, а всі її знання доволі відносні, то легко можна прийти до висновку, що в людей досить просто можуть змінюватися й уявлення про «середньостатистичне чудо». Немає нічого дивного в тому, що речі, які для наших прадідів були неймовірними, вже нашим дітям виглядатимуть просто смішно.
У міру розвитку технічного та наукового прогресу, залишається дедалі менше речей, природа яких для нас є нез’ясованою. Цей момент був одним з головних атеїстичних аргументів проти можливості чудес взагалі: мовляв, все, що стається у світі має свою природну причину, а навіть коли ця причина науці поки невідома, немає жодних підстав сумніватися в тому, ми не дізнаємось про неї в майбутньому. Отже, для невіруючої людини визнати реальність чудес у світі означало б не що інше, як визнати факт буття Самого Бога. І навпаки: заперечивши можливість чуд у наш час, безперечно, люди заперечують і сам факт існування Бога та його Промислу щодо світу.
Віруючі знають, що Бог існує та з часу сотворення світу не перестає в ньому діяти, турбуючись про людство. Безліч речей, які оточують людину, безмовно, можна назвати неймовірними або чудовими в прямому значенні цього слова. Неймовірний порядок та гармонія речей та явищ у світі красномовно свідчить про свого Творця. А те, що ці речі з часом для нас стали буденними та досконально вивченими науковцями, зовсім не дає права не вважати їх чудом: чотири пори року, кругообіг води в природі, схід сонця, покаяння грішника чи святі Таїнства Церкви. Нині ми сприймаємо ці речі, як щось цілком звичне та належне. Ми не вважаємо це чудом тільки тому, що сьогодні людський розум уже більш-менш вдало може пояснити принцип дії того чи іншого явища. Однак, як тільки ми подумаємо про те, що всі ці явища мають свою першопричину, рушій, а цією першопричиною є Сам Бог, то перед нами відкриваються зовсім нові, небачены раніше духовні горизонти. Християни не можуть не вірити в чудо, бо й сама людина і все що її оточує було дивно сконструйоване Творцем. Навіть сама Людина, що премудро складається з духу, душі та тіла – найбільше диво з див.
У історії не раз проявлялись особливо яскраві випадки присутності духовних сил у нашому цілком тварному, фізичному світі. Віруючи люди, зокрема вчені, добре знають, що багато з таких речей природних пояснень взагалі не мають і мати не можуть. Єдиним чесним та науковим тлумаченням може бути посилання тут на дію добрих або злих нематеріальних сил: ангелів або демонів.
 |
| Залишки "Бочківського чуда" |
Історія знає тисячі випадків, коли за християнською молитвою Бог посилав Свою допомогу людям в особливо складні моменти їхнього життя і жодного наукового чи логічного пояснення такій дії знайти не можна. Наука ніколи не знайде пояснення, як у безплідних батьків на старості років може народитися дитина, як через свої ікони Господь, Богородиця та святі Угодники зцілюють від невиліковних хвороб тіла та душі тих, хто перед ними молиться, як чудесним чином Христос зміг перетворити воду на вино та помножити тисячам людей хліб і рибу. Врешті, історії також відомі взагалі неймовірні речі: воскресіння з мертвих чи переміщення людей у часі та просторі.
Не заперечує можливість чудес Церква й у наш час. Тим не менше вона зажди наголошує на тому, що не всі чуда варто сприймати за дію добрих сил. Разом з безумовними надприродними «втручаннями» в людське життя Бога-Творця, нашою душею прагне заволодіти також і сатана. Він заздрить тим людям, які прямують до раю та спасаються Божою благодаттю. Тому, маючи для цього достатньо сили, часто мавпує Бога, пропонуючи людям і свої власні чудеса та чудотворення, цим прагнучи звабити нас, відволікти від правдивої дороги, котра веде до Царства Божого.
Якщо віруючі допускають можливість надприродних речей у світі, то чи можуть вони самостійно визначити, яке з чудес послано їм від Бога, а яке від диявола?
Ні, не можуть. Православне богослів’я побудоване на фундаменті богооб’явленості та соборності. А отже, тут варто брати до уваги дві важливі речі: а) основні пердмети віри від людей не залежать, бо їхнім автором є сам Бог; б) усяка людина може помилятися, і навіть схильна до цього. Остаточну авторитетну думку про певну річ може прийняти лише церковна повнота. У своєму устрої Церква передбачила, що навіть патріархи з митрополитами можуть помилятися, бо є так само схильні до гріха, як і всі інші люди в світі. Натомість, влада Собору Церкви (законного зібрання духовенства та вірних) є непомильною та обов’язковою для всіх інших людей. Отже, нині міркуючи про ту чи іншу незрозумілу нам річ, маємо перш за все звертати увагу не на власні здогадки, почуття та емоції, а на те, що про це каже Церква. Мовчить Церква – мовчимо й ми. Церква говорить – ми слухаємо та виконуємо.
Ні, не можуть. Православне богослів’я побудоване на фундаменті богооб’явленості та соборності. А отже, тут варто брати до уваги дві важливі речі: а) основні пердмети віри від людей не залежать, бо їхнім автором є сам Бог; б) усяка людина може помилятися, і навіть схильна до цього. Остаточну авторитетну думку про певну річ може прийняти лише церковна повнота. У своєму устрої Церква передбачила, що навіть патріархи з митрополитами можуть помилятися, бо є так само схильні до гріха, як і всі інші люди в світі. Натомість, влада Собору Церкви (законного зібрання духовенства та вірних) є непомильною та обов’язковою для всіх інших людей. Отже, нині міркуючи про ту чи іншу незрозумілу нам річ, маємо перш за все звертати увагу не на власні здогадки, почуття та емоції, а на те, що про це каже Церква. Мовчить Церква – мовчимо й ми. Церква говорить – ми слухаємо та виконуємо.
Які аргументи можуть прийматися Церквою при визначенні правдивого «джерела» того чи іншого чуда? Перш за все треба наголосити, що Бог не розмовляє з людьми загадками та ребусами. Кожна Його дія завжди чітка, конкретна та зрозуміла. Бог не робить фокусів заради фокусів. Пригадаймо історію. Випадки чудесного зцілення Христом смертельно хворих людей траплялися зовсім не тому, що Ісус хотів здивувати сучасників своїми надприродними можливостями. Кожне таке чудо було свідченням неймовірної любові та співчутливості Спасителя для людей. А те, що Бог, безумовно, такими своїми діями вражав народ, було не метою, а вже наслідком проявлення Його Любові. Хіба можна повернути сліпому зір, не здивувавши при цьому свідків?
Також нам відомо, що Христос неодноразово засуджував тих, хто в Його вчинках бачив лише неймовірне вражаюче шоу, а не любов та милосердя до потребуючих. Він не раз уголос засуджував та уникав тих, хто хотів бачити чудеса Божі задля розваги чи задля випробовування (Мф.16:1-4). Також з Євангелії нам відомо, що не дивлячись на тисячі людей, що в різний час були свідками Христових чуд, до Голгофи зі Спасителем дійшла лиш невеличка групка людей. Навіть те, що вони у свій час були враженні побаченим, ніяк не змінило їхнє внутрішнє ставлення до Христа. Той назавжди залишався для них дивакуватим чарівником, але зовсім не Спасителем людства. Натомість, лише ті, хто бачили в Ісусі Христі Бога – могли правильно сприймати всі його слова, вчинки та чудотворення.
Чи варто нині поклонятися перед деревом, шибкою чи незрозумілим зображенням на яких начебто присутні лики Спасителя чи Святих?
Якщо Церква не сказала свого слова, то не варто. Поклоніння речам невідомого, невиясненого походження є поклоніння дияволу та його бісам. Нині, не дивлячись на присутність неймовірних гонінь на Церкву Христову по всьому світі, залишається ще мільйони храмів Божих, де віруюча душа може зустрітись та поспілкуватись з Живим Богом. Тож, по великому рахунку, Богу немає особливої потреби придумувати для Себе нові місця, відволікаючи від тих, що вже були поставлені людьми раніше. А от дияволу це потрібно! Зверніть увагу на «Стрийське чудо»: люди поклонялися дереву (а це гріх ідолопоклонства!) у той час, коли зовсім поруч християнський храм стояв пусткою!
Якщо Церква не сказала свого слова, то не варто. Поклоніння речам невідомого, невиясненого походження є поклоніння дияволу та його бісам. Нині, не дивлячись на присутність неймовірних гонінь на Церкву Христову по всьому світі, залишається ще мільйони храмів Божих, де віруюча душа може зустрітись та поспілкуватись з Живим Богом. Тож, по великому рахунку, Богу немає особливої потреби придумувати для Себе нові місця, відволікаючи від тих, що вже були поставлені людьми раніше. А от дияволу це потрібно! Зверніть увагу на «Стрийське чудо»: люди поклонялися дереву (а це гріх ідолопоклонства!) у той час, коли зовсім поруч християнський храм стояв пусткою!
Пригадую, як незадовго перед цим, біси насміялися з людей змусивши їх поклонятися обрисам «богородиці» на стіні сільського клубу в Бочківцях, що поблизу Чернівців. Після досліджень науковцями вияснилось, що «чудотворна пляма» мала цілком природне походження. Даруйте за пікантні подробиці, але попередня «богородиця» тоді з’явилась на стіні в наслідок систематичних випорожнень на стіну місцевого люду. Хімічний аналіз дуже легко показав, що обриси чуда – залишки солі, що містяться у людській сечі! Так само можу зараз пригадати «чудо», що трапилось в одному з сіл Тернопільщини. Там обриси «Діви Марії» побачили на стіні місцевого храму. З того часу сакральність та містичність святині здобула особливої ваги. І поки за храм з печаттю чудотворення билися православні та греко-католики, комусь спало на думку поправити ринву. Як тільки трубу, по якій стікав дощ, виправили, стіна висохла, а сама «богородиця» пропала.
Але чому колись люди могли розпізнавати правдивість чуда, а нині не можуть?
Напевне тому, що ті люди жили зовсім іншими цінностями ніж ми. Вони жили заради святості, знали що таке ціломудріє, побожність, смирення та безумовна надія на Бога. Гляньте, навіть зовні, який великий контраст між людьми, що вчаться читати по апостолу та псалтирю і нами, людьми нового часу. Колись мозок людей був облагодатсвуваний Словом Божим, а нині навіть не кожен священик вам правильно прочитає напам’ять 50-й псалом. Як тут не робити різницю між нашими побожними предками і нами – егоїстичними язичниками, одягненими в православні ризи. Той, хто викорінить в собі залишки поганства зможе розрізняти чудо Боже від чуда бісівського.
Напевне тому, що ті люди жили зовсім іншими цінностями ніж ми. Вони жили заради святості, знали що таке ціломудріє, побожність, смирення та безумовна надія на Бога. Гляньте, навіть зовні, який великий контраст між людьми, що вчаться читати по апостолу та псалтирю і нами, людьми нового часу. Колись мозок людей був облагодатсвуваний Словом Божим, а нині навіть не кожен священик вам правильно прочитає напам’ять 50-й псалом. Як тут не робити різницю між нашими побожними предками і нами – егоїстичними язичниками, одягненими в православні ризи. Той, хто викорінить в собі залишки поганства зможе розрізняти чудо Боже від чуда бісівського.
Церква завжди застерігала людей від марновірства та суєвіря наголошуючи, що ці речі не доповнюють правдиву віру, а суперечать їй. Вірити в Бога не гріх. Гріх свідомо приймати за Бога диявольську оману. Марновірство категорично засуджується Словом Божим (Повт. 18:10-14;. 1Тим 4:7), і до різноманітних звичаїв, у тому числі й народно-церковних, необхідно ставитися з розважливістю та особливою обережністю. Богу можна приписувати чудеса, але не нісенітниці!
