Богословський термін «апостасія» ( українською це слово означає відступництво від Бога) дуже добре розкриває характер ставлення наших сучасників до питань віри та духовності. Зазвичай, у більшості з нас доволі приземлені вимоги до Бога. У першу чергу ми хочемо, щоб Він забезпечив сите, комфортне і, головне, здорове й безпроблемне життя на кілька сотень років уперед нам та нашим внукам. Саме тому, перемагаючи власну лінь і байдужість, ми й ходимо щонеділі до храмів, де сумуємо, нудимось і дратуємось довгими проповідями священика та незрозумілими обрядами. Як наслідок, ми роками живемо безбожниками, чомусь при цьому свято віруючи у власну праведність.
Одним з типових доказів цього є наше ставлення до оточуючого середовища. Очевидно, що християнин має з любов’ю ставитись не лише до своїх друзів, але й всього того, що його навколо оточує : творіння Боже та людське і навіть рослини з тваринами!
Можна стверджувати, що саме у ставленні до тварин і виявляється те, які ми з вами люди.
Кращі представники Церкви завжди відрізнялись особливою любою до живих істот. Більше того, відомо, як на таку любов самі ж тварини відповідали взаємністю!
Біблійного пророка Іллю годував ворон так само, як багато років після цього єгипетського ченця Павла Затворника щодня, упродовж сорока років, годував птах, який приносив йому половинку хліба.
Орел врятував від смерті святих мучеників Віта, Модеста та Крискентію. А святий Серафим, живучи в лісі, зі своїх рук годував диких ведмедів та вовків, залишаючись при цьому неушкодженим багато років.
Можна стверджувати, що саме у ставленні до тварин і виявляється те, які ми з вами люди.
Кращі представники Церкви завжди відрізнялись особливою любою до живих істот. Більше того, відомо, як на таку любов самі ж тварини відповідали взаємністю!
Біблійного пророка Іллю годував ворон так само, як багато років після цього єгипетського ченця Павла Затворника щодня, упродовж сорока років, годував птах, який приносив йому половинку хліба.
Орел врятував від смерті святих мучеників Віта, Модеста та Крискентію. А святий Серафим, живучи в лісі, зі своїх рук годував диких ведмедів та вовків, залишаючись при цьому неушкодженим багато років.
А, як сьогодні нам варто ставитись до тварин?
У першу чергу, варто пригадати, що Божий наказ Адаму, а через нього і всьому людству, «панувати» (Бут.1:28) над тваринним світом, найперше означає турботу та поважливе ставлення до нього. Звичайно, за своєю природою бездушні тварини стоять зовсім на іншому щаблі розвитку ніж люди. Однак, це зовсім не дає права людям знущатися з тварин, використовувати їх для власних забав.
Не зупиняючись зараз детально над крайніми випадками людського безумства, такими як полювання чи садизм, хотілося б звернути увагу на найбільш типові помилками християн у власному ставленні до тварин.
1) Гріх називати тварин людськими іменами, особливо тими, що раніше носили святі люди. В Православній Церкві ім’я завжди ототожнювалось з особою, а сам Бог нас знає на ім’я. Тож розумним та по-християнськи зрілим вчинком буде давати нашому домашньому улюбленцю не людське ім’я, а відповідну кличку. Якщо тварина здатна навчатися, то можете перейменувати свого кота «Степана» просто зараз.
2) Гріх використовувати тварину за модний аксесуар. Сьогодні багато «зірок» естради чи тих, хто мріє ними стати, не уявляють свого виходу на публіку без декоративної собачки на руках. Ймовірно в такої аномалії існують відповідні медичні пояснення. Однак для дорослої та психологічно зрілої людини така поведінка, як мінімум дивна, максимум - гріховна. Подорожувати з собачками в культурному товаристві виправдано лише незрячим людям та міліціонерам-кінологам.
3) І нарешті пригадаємо, що гріх не піклуватись про тих маленьких звірят, яких ви привели додому, але забуваєте вчасно годувати і доглядати.
Купляючи звірятко ви маєте розуміти, що з того часу берете повну відповідальність за нього. Особливо у випадку, якщо тварини взагалі не пристосовані до самостійного життя в неволі. Тому ретельно зважте всі «за» і «проти» перед тим, як погодитесь на живу іграшку для своїх дітей.
Якщо бачите, що не можете впоратися з цим самостійно, знайдіть у собі сили подарувати тварину тому, хто зможе присвятити їй більше часу та уваги. Не мучте Боже творіння своєю байдужістю та лінню.
4) А ще, не варто забувати, що наша любов до тварин не має перерости в патологію. Людей потрібно любити все-таки більше, аніж сорок шість кішок на вашому балконі. Багато людей навіть не здогадуються, що власними зоологічними пристрастями вони завдають суттєвих незручностей людям, які живуть поруч. Тому християни повинні шукати золотої середини у всьому, а передусім розуміти, що кіт чи собака нікому не може замінити ні чоловіка з дітьми, ні родичів з сусідами.
Господь Бог сотворивши Всесвіт та Землю, встановив у них відповідні закони дотримуючись яких, людина може максимально повно, найбільш гармонійно та правильно розкрити свій духовний та фізичний потенціал.
І дійсно, лише приймаючи та виконуючи відповідні духовні принципи, що були від початку закладені Творцем, людина може перерости свою фізичну природу, а зі своєї схожості до тварин набути такі риси, щоб в максимальній степені уподібнитись до Самого Бога.
Як не дивно, але такі люди дійсно існують. У Церкві вони складають особливий чин і називаються «преподобними», себто схожими своїми якостями до Бога в найбільшій степені.
Дивлячись на них сьогодні та порівнюючи з собою, маємо відверто визнати, що працювати над собою нам ще є куди. Причому, не лише в якихось грандіозних, фундаментальних речах, але й звичайних дрібницях. В тому числі - й у власному ставленні до тварин – «братів наших менших».
