Про ази православного благочестя та поведінки у храмі.
- Чи кожен має у храмі своєї місце, а якщо це так, то з якої причини?
- У давнину була чудова традиція кожному християнину мати в храмі своє “власне” місце. Зазвичай жінки ставали з лівого боку, а чоловіки - з правого. Вважалось, що такий порядок якнайкраще відповідає встановленій Богом родиній ієрархії: спочатку стоїть чоловік, як глава роду, а потім жінка – його найважливіша помічниця та порадниця. Права бік – це завжди бік старшинства.
- Чи кожен має у храмі своєї місце, а якщо це так, то з якої причини?
- У давнину була чудова традиція кожному християнину мати в храмі своє “власне” місце. Зазвичай жінки ставали з лівого боку, а чоловіки - з правого. Вважалось, що такий порядок якнайкраще відповідає встановленій Богом родиній ієрархії: спочатку стоїть чоловік, як глава роду, а потім жінка – його найважливіша помічниця та порадниця. Права бік – це завжди бік старшинства.
Дотримуючись цього принципу, священнослужителі за богослужінням й досі так стають біля Престолу Божого. Найстарший по сану завжди стоїть по центру, по праву руку другий, а по ліву – вже третій. Мирянам у православному храмі зорієнтуватись не складно : чоловіки стають навпроти найбільшого в іконостасі зображення Спасителя, а жінки навпроти ікони Пресвятої Богородиці. Цю традицію чудово доповнює інша, тісно повязана з нею : носіння християнками під час богослужінь хустки. Ці речі за своїм змістом тотожні, символізуючи визнання жінкою встановленої Богом ієрархії в сімї.
- Чи обов’язково стояти у храмі саме таким чином?
- Звичайно, дуже корисним було б для нашого цілісного християнського світобачення відроджувати забуті вже цінні та глибокі традиції. Для активних парафій з розумними священиками немає ніякої складності осмислено прийняти ці звичаї й сьогодні. Однак важливо пам’ятати : кожен наш обряд чи дія у храмі має бути зовнішнім виразом нашої віри у Бога. Жоден обряд немає значення сам по собі. Він є лише віддзеркаленням того, в що ми “обряжаємо”, одягаємо свою віру. Коли цей звичай лише утверджувався, святі отці прагнули не просто посортувати людей у церкві чи роставити їх по своїх місцях. Хоча сказати так було б також правильно (Пор. 1 Кор.14:40). Насправді цим Святі Отці хотіли підкреслити саме ієрархічну будову Церкви та родини, як малої, домашньої Церкви.
Ось як детально пише про це апостол Павло у посланні до Ефесян:
«22 Дружини, коріться своїм чоловікам, як Господеві, 23 бо чоловік голова дружини, як і Христос Голова Церкви, Сам Спаситель тіла! 24 І як кориться Церква Христові, так і дружини своїм чоловікам у всьому. 25 Чоловіки, любіть своїх дружин, як і Христос полюбив Церкву, і віддав за неї Себе, 26 щоб її освятити, очистивши водяним купелем у слові, 27 щоб поставити її Собі славною Церквою, що не має плями чи вади, чи чогось такого, але щоб була свята й непорочна! 28 Чоловіки повинні любити дружин своїх так, як власні тіла, бо хто любить дружину свою, той любить самого себе. 29 Бо ніколи ніхто не зненавидів власного тіла, а годує та гріє його, як і Христос Церкву, 30 бо ми члени Тіла Його від тіла Його й від костей Його!» (Еф. 5:22-30).
- Чи обов’язково стояти у храмі саме таким чином?
- Звичайно, дуже корисним було б для нашого цілісного християнського світобачення відроджувати забуті вже цінні та глибокі традиції. Для активних парафій з розумними священиками немає ніякої складності осмислено прийняти ці звичаї й сьогодні. Однак важливо пам’ятати : кожен наш обряд чи дія у храмі має бути зовнішнім виразом нашої віри у Бога. Жоден обряд немає значення сам по собі. Він є лише віддзеркаленням того, в що ми “обряжаємо”, одягаємо свою віру. Коли цей звичай лише утверджувався, святі отці прагнули не просто посортувати людей у церкві чи роставити їх по своїх місцях. Хоча сказати так було б також правильно (Пор. 1 Кор.14:40). Насправді цим Святі Отці хотіли підкреслити саме ієрархічну будову Церкви та родини, як малої, домашньої Церкви.
Ось як детально пише про це апостол Павло у посланні до Ефесян:
«22 Дружини, коріться своїм чоловікам, як Господеві, 23 бо чоловік голова дружини, як і Христос Голова Церкви, Сам Спаситель тіла! 24 І як кориться Церква Христові, так і дружини своїм чоловікам у всьому. 25 Чоловіки, любіть своїх дружин, як і Христос полюбив Церкву, і віддав за неї Себе, 26 щоб її освятити, очистивши водяним купелем у слові, 27 щоб поставити її Собі славною Церквою, що не має плями чи вади, чи чогось такого, але щоб була свята й непорочна! 28 Чоловіки повинні любити дружин своїх так, як власні тіла, бо хто любить дружину свою, той любить самого себе. 29 Бо ніколи ніхто не зненавидів власного тіла, а годує та гріє його, як і Христос Церкву, 30 бо ми члени Тіла Його від тіла Його й від костей Його!» (Еф. 5:22-30).
 |
| “Обряд без віри - марна річ “ |
Для Церкви важлива Правда, бо Церква і є Правдою. Якщо в повсякденому сімейному житті ви ведете себе без уваги на те, що навчає про сім’ю Христос, то немає ніякого значення, як і де ви стоїте у храмі. Без щирого покаяння та виправлення автоматичне виконання обрядів - магізм і язичництво. В кращому випадку, це марнування часу, в гіршому - гріх перед Богом.
- То ж з уваги на це, чи може подружжя ставати разом?
- З одного боку Таїнство Шлюбу, яке воєдино з’єднує двох людей, стоїть вище будь-яких земних обрядів і традицій. Але з іншого, коли люди приходять до храму, то ніщо земне не має заважати їм спілкуватись з Богом. Отже на практиці є цілком допустимими та богословськи виправданими обидва варіанти. Насправді важливо не де ти стоїш, а з якими наміром, почуттями та молитовним настроєм прийшов до храму Божого. Якщо маєш любов до законного чоловіка чи дружини - стійте, як собі бажаєте : разом чи поокремо.
Часом навіть дивуєшся, дивлячись на закохану парочку, яка й у храмі стоїть тримаючись за руки, чи навіть обіймається. Як це не дивно чути, але таке в житті теж буває. «Жорстокосердні» священнослужителі ніяк не можуть схвалити такої практики. Романтичні стосунки ми радимо проявляти подружжю вже з першого дня після вінчання. Але до цього моменту, будьте такі ласкаві, запрошуйте у власні стосунки більше дорослості, тверезості та відповідальності.
- А де мають на богослужінні стояти хрещені люди, “оголошені”?
- В ідеалі, нехрещені мають стояти в притворі – першій частині християнського храму, поблизу дверей. Як тільки починається третій, особливий фрагмент Божественної літургії – т.зв. «Літургія вірних», нехрещені після виголосу диякона: «Оголошені вийдіть!», мали б дійсно покинути богослужіння. В наш час від них цього вже не вимагається. Слава Богу, що люди доброї волі мають бажання з’єднатися з Христом у святих Таїнствах. Поки їм заборонено приступати до Святого Причастя, але вони можуть вільно молитися на всіх інших богослужіннях добового кола : вечірній, утрені, часах, читати молитви та акафісти удома чи в храмі.
- Розкажіть коли правильно ставати навколішки? Відомо, що від час Літургії треба кілька разів це робити. Коли саме це потрібно робити?
- З апостольських часів християни моляться лише стоячи або на колінах. Сидіти у храмі дозволялось лише дітям та немічним. Всі інші дорослі та здорові люди працюють над тим, щоб привчити себе хоч до невеликої аскетичної праці над собою, терплячи певні фізичні незручності під час богослужінь. Стояння у храмі - це наш особистий духовний подвиг, надзвичайно корисний для душі. Той, хто побував на богослужінні випадково, або буває на них вкрай рідко, часом може різко відчути сильну втому при стоянні на колінах, брак повітря, майже нестерпний запах ладану при кадіння священика. Досвідчені пастирі наголошують, що такий стан людини відноситься не до фізичної, а духовної сфери. Після щирої Сповіді та Причастя подібні негативні відчуття, зазвичай, швидко зникають.
Стосовно практики молитви на колінах, то тут може зустрічатись незначна різниця, залежно від конкретного парафії та настоятеля. Попри це, існують кілька особливо важливих моментів Святої Літургії, під час яких віруючі мають обов’язково ставати на коліна, а ті хто раніше через власні немочі сидів, мусить підвестися та схилити голову.
Стаємо на коліна обовязково і завжди:
- Під час читання дияконом або священиком Святого Євангелія.
- Під час Великого входу, коли закінчать співання Херувимської пісні. Стоїмо на колінах до часу, коли священик після виголосу зайде у Св.Вівтар з Чашою та Дискосом.
- Під час освячення Дарів, коли хор співатиме “Тобі співаємо співаємо, Тебе благословимо”. В цей час на Св.Престолі відбуваєтся освячення Дарів – хліба і вина у найсвятіші Тіло та Кров Господні. Оскільки між православними і греко-католиками віровченні є різниця, а між римо- та греко-католиками різниці немає жодної, то греко-католики мають ставати на коліна в інший час, а саме при виголосі священика: “Прийміть, споживайте…”.
- І останній раз під час Літургії усі вірні стають на коліна під час співу Господньої молитви “Отче наш”.
- Чи це обов”язково ставати на коліна? Чи є такий час, коли на коліна ставати Церквою не благословляється?
- Богослужбовий устав Православної Церкви забороняє ставати на коліна після Причастя. А також, у такі періоди церковного року :
а) від Великодня до вечірні П’ятидесятниці б) Від свята Різдва Христового до Богоявлення. Про це навчають нас канони Вселенських соборів. Так само ті, хто відвідує регулярно (щоденно) храмові богослужіння, у недільні та святкові дні може з благословення духівника на коліна не ставати. (15 правило св.Петра Олександрійського). Хоч, як відомо, саме такі люди ніколи від цього й не відмовляються.
- Колись священики вчили, що навіть на вулиці треба ставати навколішки, якщо людина бачить, що отець йде зі Святими Тайнами.
- Людині, яка збагнула правдиве значення причастя Тіла і Крові Господніх для власного духовного здоров’я і спасіння, відповідь очевидна. При всякій нагоді маємо віддавати максимальну повагу та пошану Святим Дарам. Зустрічаючи священика, що йде причащати і сповідати немічного парафіянина, маємо зробити все можливе від себе, щоб використати цю, нехай навіть і випадкову зустріч з Богом, для власної духовної користі. Якщо це буде доречно, то треба схилити коліна, а коли ні – просто голову, й поясним поклоном провести священнослужителя. Вітатися чи брати в цей момент благословення непотрібно. Священик творить в цей час молитву та ні з ким вступати у розмови немає права. В нього на грудях – Найбільша Святиня, велич якої незбагненна людині. Тому пам’ятаючи це, поводитись потрібно благоговійно й з розсудливістю.
