Одним із обов’язків християнина щодо своєї душі - є регулярна Сповідь та Причастя. Таїнство Євхаристії або Причастя – найважливіше Таїнство в житті людини. Кожен віруючий, щонайменше п’ять-шість разів у році повинен приступити до Святої Чаші: в час чотирьох багатоденних постів, у день свого Ангела та на Страсний тиждень. В мить причащання Святим Тілом і Кров’ю Господа нашого Ісуса Христа, віруючим посилаються особливі дари Святого Духа, що подають зцілення душевних та фізичних немочей, освячують та обожнюють нашу людську природу.
З апостольських часів в християн було тверде переконання, що приступити до святині без належного приготування – страшний гріх та зневага Божа. Тому кожен практикуючий християнин, перш ніж приступити до Святої Чаші, ретельно до цього готує свої тіло та душу. В Православній Церкви процес підготовки до прийняття Таїнств називається говінням.
Невід’ємною частиною говіння є його духовна, внутрішня складова. Перш за все, потрібно примиритись з усіма, кого ми свідомо чи несвідомо образили та простити усім тим, хто образив нас. Без взаємного прощення образ неможливий жодний духовний поступ. Зрештою, треба свідомо дозволити Богу вилікувати наше зранене гріхами серце та щиро попросити Його про це. Звісно, з першого разу нам ні Сповідь, ні говіння можуть не вдатись як слід. Однак, покласти початок правдивому покаянню ніколи не рано. Під час говіння віруючі особливу увагу приділяють власному духовному життю : сугубо дотримуються посту, не пропускають домашніх та церковних богослужінь, знаходять час на духове читання, милостиню та добрі справи щодо своїх ближніх.
Звісно, це потрібно чинити постійно, упродовж всього свідомого життя. Однак в час приготування до Святого Причастя християни мають максимально помножити в цьому свою ревність. Святитель Іоан Золотоуст у свій час навчав, що люди, котрі причащаються без ретельного приготування, уподібнюються тим воякам, котрі розпинали на Спасителя Голгофі. Вони так само пробивають ребро Христове не для того, щоб вкусити животворчої Крові, але для того, щоб задля зневаги вилити її на землю…
З благословення духівника термін проведення говіння з одного тижня може бути скорочено до трьох днів, а при особливій потребі, скажімо важкій або раптовій хворобі, до однієї доби. Безперечно, Причастю та Сповіді здорових людей повинен передувати суворий піст від опівночі та прочитання молитовних правил до Святої Сповіді та Причастя. Від опівночі (24:00 год.) перед Причастям нічого не їмо, не п’ємо (навіть чистої води), не жуємо гумки та не палимо цигарок. Звечора ретельно чистимо зуби, а вранці, усією увагою акуратно полощемо рот, так щоб не проковтнути жодну краплину води. Якщо таке сталось, то про це обов’язково треба сказати священику перед Причащанням.
З давніх-давен всі православні українці ходили до церкви натщесерце, нічого перед службою не їли, вважаючи це за великий гріх перед Богом. Це цілком відповідає науці Церкви. Бо ж навіть споживати Антидор, залишки Св.Просфори, що роздається по закінченні Божественної літургії, мають право лише ті люди, які перед цим нічого не їли, і не пили. Таке благоговійне ставлення до святині йде всупереч католицькій практиці причастя, до якого люди допускаються вже за одну годину після доброго сніданку. Це велике богохульство, що за словами святого апостола Павла призводить до багатьох хвороб і навіть смерті (Див.1 Кор. 11:30).
Всеблагий Господь вже сьогодні пропонує нам спасіння. Вже сьогодні Він стоїть при дверях нашого серця і стукає ( Об’явлення 3:20). Багатьом з нас часом видається, що чинити гріх – це багато простіше та легше, ніж робити добрі, богоугодні справи. Тим більше, коли всі навколо теж немало грішать. Насправді це зовсім не так. Насолода від гріха тимчасова, але шкода від нього вічна. Ми вперто дивимось на вершечок айсбергу, а не помічаючи безлічі прихованих дияволом гір.
Нас не має засмучувати те, що добрі справи на землі маємо робити прикладаючи певні зусилля та борючись з собою. Добрі справи – це те, що заберемо з собою до Вічності. Добрі справи – це єдиний справжній людських скарб. Тому, поєднуючи їх з активним церковним життям : молитвою, участю в Таїнствах, маймо тверду впевненість у тому, що є дітьми Божими, та знаходимось під Його постійною опікою та покровом всіх святих.
З апостольських часів в християн було тверде переконання, що приступити до святині без належного приготування – страшний гріх та зневага Божа. Тому кожен практикуючий християнин, перш ніж приступити до Святої Чаші, ретельно до цього готує свої тіло та душу. В Православній Церкви процес підготовки до прийняття Таїнств називається говінням.
Невід’ємною частиною говіння є його духовна, внутрішня складова. Перш за все, потрібно примиритись з усіма, кого ми свідомо чи несвідомо образили та простити усім тим, хто образив нас. Без взаємного прощення образ неможливий жодний духовний поступ. Зрештою, треба свідомо дозволити Богу вилікувати наше зранене гріхами серце та щиро попросити Його про це. Звісно, з першого разу нам ні Сповідь, ні говіння можуть не вдатись як слід. Однак, покласти початок правдивому покаянню ніколи не рано. Під час говіння віруючі особливу увагу приділяють власному духовному життю : сугубо дотримуються посту, не пропускають домашніх та церковних богослужінь, знаходять час на духове читання, милостиню та добрі справи щодо своїх ближніх.
Звісно, це потрібно чинити постійно, упродовж всього свідомого життя. Однак в час приготування до Святого Причастя християни мають максимально помножити в цьому свою ревність. Святитель Іоан Золотоуст у свій час навчав, що люди, котрі причащаються без ретельного приготування, уподібнюються тим воякам, котрі розпинали на Спасителя Голгофі. Вони так само пробивають ребро Христове не для того, щоб вкусити животворчої Крові, але для того, щоб задля зневаги вилити її на землю…
З благословення духівника термін проведення говіння з одного тижня може бути скорочено до трьох днів, а при особливій потребі, скажімо важкій або раптовій хворобі, до однієї доби. Безперечно, Причастю та Сповіді здорових людей повинен передувати суворий піст від опівночі та прочитання молитовних правил до Святої Сповіді та Причастя. Від опівночі (24:00 год.) перед Причастям нічого не їмо, не п’ємо (навіть чистої води), не жуємо гумки та не палимо цигарок. Звечора ретельно чистимо зуби, а вранці, усією увагою акуратно полощемо рот, так щоб не проковтнути жодну краплину води. Якщо таке сталось, то про це обов’язково треба сказати священику перед Причащанням.
З давніх-давен всі православні українці ходили до церкви натщесерце, нічого перед службою не їли, вважаючи це за великий гріх перед Богом. Це цілком відповідає науці Церкви. Бо ж навіть споживати Антидор, залишки Св.Просфори, що роздається по закінченні Божественної літургії, мають право лише ті люди, які перед цим нічого не їли, і не пили. Таке благоговійне ставлення до святині йде всупереч католицькій практиці причастя, до якого люди допускаються вже за одну годину після доброго сніданку. Це велике богохульство, що за словами святого апостола Павла призводить до багатьох хвороб і навіть смерті (Див.1 Кор. 11:30).
Всеблагий Господь вже сьогодні пропонує нам спасіння. Вже сьогодні Він стоїть при дверях нашого серця і стукає ( Об’явлення 3:20). Багатьом з нас часом видається, що чинити гріх – це багато простіше та легше, ніж робити добрі, богоугодні справи. Тим більше, коли всі навколо теж немало грішать. Насправді це зовсім не так. Насолода від гріха тимчасова, але шкода від нього вічна. Ми вперто дивимось на вершечок айсбергу, а не помічаючи безлічі прихованих дияволом гір.
Нас не має засмучувати те, що добрі справи на землі маємо робити прикладаючи певні зусилля та борючись з собою. Добрі справи – це те, що заберемо з собою до Вічності. Добрі справи – це єдиний справжній людських скарб. Тому, поєднуючи їх з активним церковним життям : молитвою, участю в Таїнствах, маймо тверду впевненість у тому, що є дітьми Божими, та знаходимось під Його постійною опікою та покровом всіх святих.
