Требник – це богослужбова книга, в якій поміщено чини Таїнств, богослужінь та освячень, що звершуються Церквою в особливі моменти життя християнина, і які не в ходять у чини загальних богослужінь добового, тижневого чи річного кола. Назва книги походить від старослов’янського сакрального слова «потреба», що в перекладі на сучасну мову означало «молитва», «жертвоприношення», «звершення священного обряду».
Коли застосовується Требник?
Сьогодні требами називають богослужіння або чинопослідування, які звершуються на прохання («за потребою») одного чи кількох віруючих. Требами вважаються усі Таїнства Православної Церкви (окрім хіротонії – це загально-церковне богослужіння), Причастя хворих, молебні, відспівування померлих, похорон, освячення речей тощо. Отже, ця книга застосовується, як основна книжка священика.
Коли вперше з"явилася ця церковна богослужбова книга?
За своїм змістом історично требники ведуть свій початок ще з апостольських часів, але ті, що дійшли до нашого часу, істориками датовано IV ст. (наприклад, «Евхологій» Серапіона Тмуітського з Єгипту ). З часом кількість молитов та чинів збільшувалась, відповідно видозмінювався та формувався зміст Требника. Так тривало до IX ст. включно. В грецькій Церкві дві богослужбові книги «Служебник» та «Требник» об’єднані в одну, під назвою «Евхологіон» (Молитвослов).
На слов’янську мову «Требник» був перекладений святими рівноапостольними братами Кирилом і Мефодієм (IX cт.). В цій редакції книга існувала до часу нового перекладу, здійсненого 1328 року по благословенню Київського митрополита Феогноста, родом грека. Він привіз з Царгороду новий «Требник», який після перекладу став на багато віків основним богослужбовим зразком по всій Русі. З появою книгодрукування, «Требник» Феогноста неодноразово перевидавався, а його рукописні варіанти виправлялись.
Подальші відомі нам видання Требників відрізнялись своїм змістом, вони могли доповнюватись постановами Соборів, або зменшуватись у розмірі (т.зв. «Малий Требник»). Видання книги 1687 року містило також у додатку Номоканон – збірку чинних тоді церковних правил.
 |
| «Требник» – основна книжка сільського священика |
Найбільш яскравим свідченням літургічної творчості українських богословів стала поява 1646 року «Требника» Петра Могили – Київського святителя, просвітителя, богослова та захисника Православної віри. Митрополит намагався дати українському духовенству офіційний церковний варіант книги, у якій би не лише не зустрічались католицькі заблудження, але разом з цим, було надруковано цілий курс по практичному звершенню богослужбових чинів. Показово, що митрополит Петро Могила доповнив відомий грецький «Требник» чинопослідуваннями власного авторства, прилаштувавши його до умов свого часу.
Даючи богослужбові тексти митрополит намагався їх ще й максимально роз’яснити. У тих статтях святитель розповідає про значення обрядів в житті православного християнина, дає роз’яснення, як поводитись священику під час суперечливих випадків священицької практики, а також, нагадує про високу гідність пресвітерського служіння в церкві та про те, як душпапастир повинен ставитися до своєї пастви.
У 18-му столітті, коли католики-уніати захопили Свято-Успенську Почаївську лавру, вони не оминули увагою друкарську справу. Найвідомішими виданнями того часу стали саме тиражі Служебника (1735 року) та Требника (1741). У свою чергу, інше відоме видання Требника було надруковане в Києво-Печерській лаврі православними ченцями у 1703 року.
Сучасні Требники
Сучасний Требник прийшов до України з діаспори, з Канади, де його переклав українською мовою, а точніше – наново впорядкував митрополит Іларіон (Огієнко), відомий ієрарх Української Автокефальної Православної Церкви, згодом – Першоієрарх Православної Церкви в Канаді, за зразком сучасних требників інших помісних Церков. Надруковано було його в двох томах, перший з яких містив, головним чином, чинопослідування Святих Таїнств, а другий – освячень та обрядів.
За цим виданням українськими церквами у різні роки було здійснено кілька репринтів за благословення Святійшого Патріарха Мстислава (у двох томах) та Володимира (Романюка) (у двох томах, але одній книзі).
2013 року Видавничий відділ УПЦ Київського Патріархату готує перевидання богослужбової книги Требник у двох частинах. Перша частина виправленого видання міститиме відтепер Чин благословення подружжя, яке прожило багато років без церковного благословення; Канон молебний до Господа нашого Ісуса Христа і Пречистої Богородиці, Матері Господньої, при розлученні душі з тілом кожного правовірного; Чин при розлученні душі з тілом, коли людина довго страждає; Чин похорону монахів.
Хто є авторами треб?
У більшості випадків ми не знаємо імен авторів богослужбових чинів. Ми можемо, навіть, порівнюючи різні видання, з’ясувати коли саме в книзі з’явився той чи інший новий фрагмент. Однак достеменно встановити авторство для Церкви ніколи не було самоціллю. Слід наголосити, що вважаючи Требник книгою священною, книгою наших священнодійств та богослужінь, ми безумовно віримо у її надприроднє походження. Що це значить? Це не значить, що вона нам упала з неба. Віруючі розуміють, що хоча її писали грішні люди, і багато чинів залишаються з відбитком епохи, в котрій вони були написані, внутрішня гармонічна цілісність та незбагненна людському розуму глибина та ширина священних текстів свідчать, що вона постала не без натхнення Святого Духу, котрий вів за Собою авторів цих богослужбових текстів, рясно благословляючи їх розум та працю.
Чи з'являються зараз новi треби?
Як ми уже зауважували, зміст Требника неодноразово доповнювався, а певні застарілі речі у нові видання більше не включались. Таким чином, до нашого часу дійшов такий варіант книги, який цілком відповідає усім потребам сучасного християнина, освячуючи усі без винятку аспекти його життя. Тим не менше, за благословенням церковної влади, у нові видання Требників можуть включатися цілком нові тексти, підготовлені літургічною комісією церкви. Наприклад, чини освячення автомобіля, літака, національного прапора, електростанції тощо.
Цікавий факт: 2010 року, в с. Колочава на Закарпатті було відкрито пам'ятник місцевому рукописному Требнику, пам'ятці сакральної творчості XVIII ст.- "Перлу дорогоцінному", автором якої є Іван Лугош.
